Віктор Малик, сонети. 30.01.2012 р.
Поет
Ти в світі символів і суті,
Ти образ знаків і емблем.
Стаєш життєвим сухарем,
Щоб окормляти пресловутих;
Ні фарисейства, ні полуди,
А ні лукавий хід конем.
Ти – будівничий - древній Рем,
Без лобизань, які в Іуди.
В приємне корисне вмістиш,
До гумору серйозні речі.
Ти лікарюєш душі лиш,
А тіло цілиться при стечі
Обставин, дум, бажань і волі,
Як Божі приміниш устої.
30.05.09.
Поет
Поет це той, хто новим змістом
Старі наповнює слова,
Хто бачить Три в Одному й Два,
А сам стає пасхальним тістом.
У нім святе, щось чисто-істе,
Завжди твереза голова.
За люд свій б’ється, умліва,
Він сам, неначе благовістя.
Його резони не в віршах,
В контексті все, воно над ними
Стремить у вись, під Божий дах,
До спілкування із святими,
Шукає креативні вдачі.
Найбільший гріх, якщо ледачий.
30.05.09.
***
Роздратоване плем’я поетів,
Що із світом стає віч-на-віч,
Позитив вибира з протиріч.
З люду теше, шліфує естетів.
Це - беззсрібники і не в монеті
Бачать раду, омолену річ,
Проміняли б багатства на ніч,
На самотність з віршами на злеті.
Ці готові за правду на герць
Перед військом, царем постояти,
Засвітитись, як сотні люстерць,
До кінця залишитись солдатом.
І нерідко вони, як сумління,
Свідчать святість і правлять спасіння.
31.05.09.
***
Я щиро дякую Христа,
Що дав мені перо поета,
Думки вкладать в формат сонета,
В цю дію радісну й просту.
На паперовому листу
Слова кришу, як вінегрети,
Не думав я, що шлях естета
Подібний Дибі і Хресту.
Та все ж іду слідом за Спасом,
Бо Він страждав і кров пролив,
А, може, і мої хтось гласи
Почує й пожнивує з нив,
Які Господь Своїм вручає,
Щоб благовіст несли по краю.
31.05.09.
Поет
Не дасть тому загинуть Муза,
Хто гідний чи достойний муж,
І захистить таких від стуж,
Хоча й свої накине узи.
Узявши в серце цю обузу,
Стаєш ловцем прозорих душ
І будеш мудрим, наче вуж,
Зав’яжеш все в гіпотенузу.
Ти не шукаєш слави й користь.
Добро лиш, правду і красу,
Ліси долаєш, прірви, гори.
Чомусь нагадуєш осу.
Всі перешкоди рвеш в стремлінні,
Живеш надією й прозрінням.
01.06.09.
Поет
Якщо поет – будь справедливим,
Або хоча б позабавляй,
Попижся, наче водограй,
Про засуху згадай і зливи.
Ти тук збирай, немов оливи,
І люду вчасно передай.
Житочним будь, бо гине край
І лісом заростають ниви.
А, може, в серці пробуди,
Весну із солов’їним співом,
Життя вкажи поміж слюди,
Щоби в звичайнім зрили диво.
То ж ти зігнуте виправляй,
Святи і клич недолю в рай.
05.06.09.
Поет
Минуле, нинішнє, прийдешнє
Тугим ти зв’язуєш вузлом.
Усі історії на злом.
В тобі - вселенське і тутешнє.
Все зносиш у свою колешню,
Вирівнюєш і тешеш зло,
В костри складаєш древо й тло,
Сортуєш дуб, сосну, черешню.
І оживе в твоїм вогні
Усе, що кинуто під ноги,
Предиво відшукаєш в пні
І ним прикрасиш всі тривоги.
Укажеш рухи зайві й чесні,
Бо ти поет і перелесник.
07.06.09.
Поет
Золотоакцію підносиш,
Людський схиляєш ідеал.
А мо…, злітаєш у астрал,
Коли збираєш в серці роси.
І поливаєш ними льоси,
Шукаєш естетичний шал.
Не влежиш ти посеред шпал,
Бо по жаринах ходиш босим.
Ти при вазі, при еталонах
Все перемірюєш, весь з проб.
Вінці байдужі і корони.
Ти з еліксиром від хвороб.
Лікуєш, служиш, докторуєш
І Спас твій голос тихий чує.
10.06.09.
Поет
Я весь в процесі, в креативі,
Я – паперовий Дон Кіхот,
Засвідчую про свій феод,
Перевіряю перспективу.
«Чи не дозріли Божі ниви?» -
Все перепитую народ.
У вирі той високих вод
Без воль, без сил опісля зливи.
Чим можу їм допомагаю,
А мо…, дістанусь з лихограю.
І про спасіння все тлумачу,
Щоби жили для воскресінь.
Святі це – супермени й мачо,
А ми … лише Господня тінь.
13.06.09.
Поети
Вони живуть якось по суті
І цілий рік у них сівба.
Свої відшукують жнива,
Щоб хліб вродився пресловутий.
Свої в них міри і статути,
В душі постійна боротьба,
В очах поглибленість й журба.
Вони і поряд і не тута.
Ці небо лучать із землею.
Невидима в них павутинь.
Весь світ прив’язується нею.
Метаморфують в голубінь.
По всіх краях. Невтомні ноги
Збирають радості й тривоги.
15.06.09.
|