Четвер, 28-03-2024, 15:43
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5477
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Форма входу

Головна » 2012 » Січень » 30 » Малик Віктор, сонети. 30.01.2012 р.
15:29
Малик Віктор, сонети. 30.01.2012 р.
Віктор Малик, сонети. 30.01.2012 р.
 
Поет

Ти в світі символів і суті,
Ти образ знаків і емблем.
Стаєш життєвим сухарем,
Щоб окормляти пресловутих;

Ні фарисейства, ні полуди,
А ні лукавий хід конем.
Ти – будівничий - древній Рем,
Без лобизань, які в Іуди.

В приємне корисне вмістиш,
До гумору серйозні речі.
Ти лікарюєш душі лиш,

А тіло цілиться при стечі
Обставин, дум, бажань і волі,
Як Божі приміниш устої.
30.05.09.

Поет

Поет це той, хто новим змістом
Старі наповнює слова,
Хто бачить Три в Одному й Два,
А сам стає пасхальним тістом.

У нім святе, щось чисто-істе,
Завжди твереза голова.
За люд свій б’ється, умліва,
Він сам, неначе благовістя.

Його резони не в віршах,
В контексті все, воно над ними
Стремить у вись, під Божий дах,

До спілкування із святими,
Шукає креативні вдачі.
Найбільший гріх, якщо ледачий.
30.05.09.

***
 
Роздратоване плем’я поетів,
Що із світом стає віч-на-віч,
Позитив вибира з протиріч.
З люду теше, шліфує естетів.

Це - беззсрібники і не в монеті
Бачать раду, омолену річ,
Проміняли б багатства на ніч,
На самотність з віршами на злеті.

Ці готові за правду на герць
Перед військом, царем постояти,
Засвітитись, як сотні люстерць,

До кінця залишитись солдатом.
І нерідко вони, як сумління,
Свідчать святість і правлять спасіння.
31.05.09.

***

Я щиро дякую Христа,
Що дав мені перо поета,
Думки вкладать в формат сонета,
В цю дію радісну й просту.

На паперовому листу
Слова кришу, як вінегрети,
Не думав я, що шлях естета
Подібний Дибі і Хресту.

Та все ж іду слідом за Спасом,
Бо Він страждав і кров пролив,
А, може, і мої хтось гласи

Почує й пожнивує з нив,
Які Господь Своїм вручає,
Щоб благовіст несли по краю.
31.05.09.

Поет

Не дасть тому загинуть Муза,
Хто гідний чи достойний муж,
І захистить таких від стуж,
Хоча й свої накине узи.

Узявши в серце цю обузу,
Стаєш ловцем прозорих душ
І будеш мудрим, наче вуж,
Зав’яжеш все в гіпотенузу.

Ти не шукаєш слави й користь.
Добро лиш, правду і красу,
Ліси долаєш, прірви, гори.

Чомусь нагадуєш осу.
Всі перешкоди рвеш в стремлінні,
Живеш надією й прозрінням.
01.06.09.

Поет

Якщо поет – будь справедливим,
Або хоча б позабавляй,
Попижся, наче водограй,
Про засуху згадай і зливи.

Ти тук збирай, немов оливи,
І люду вчасно передай.
Житочним будь, бо гине край
І лісом заростають ниви.

А, може, в серці пробуди,
Весну із солов’їним співом,
Життя вкажи поміж слюди,

Щоби в звичайнім зрили диво.
То ж ти зігнуте виправляй,
Святи і клич недолю в рай.
05.06.09.

Поет

Минуле, нинішнє, прийдешнє
Тугим ти зв’язуєш вузлом.
Усі історії на злом.
В тобі - вселенське і тутешнє.

Все зносиш у свою колешню,
Вирівнюєш і тешеш зло,
В костри складаєш древо й тло,
Сортуєш дуб, сосну, черешню.

І оживе в твоїм вогні
Усе, що кинуто під ноги,
Предиво відшукаєш в пні

І ним прикрасиш всі тривоги.
Укажеш рухи зайві й чесні,
Бо ти поет і перелесник.
07.06.09.

Поет

Золотоакцію підносиш,
Людський схиляєш ідеал.
А мо…, злітаєш у астрал,
Коли збираєш в серці роси.

І поливаєш ними льоси,
Шукаєш естетичний шал.
Не влежиш ти посеред шпал,
Бо по жаринах ходиш босим.

Ти при вазі, при еталонах
Все перемірюєш, весь з проб.
Вінці байдужі і корони.

Ти з еліксиром від хвороб.
Лікуєш, служиш, докторуєш
І Спас твій голос тихий чує.
10.06.09.

Поет

Я весь в процесі, в креативі,
Я – паперовий Дон Кіхот,
Засвідчую про свій феод,
Перевіряю перспективу.

«Чи не дозріли Божі ниви?» -
Все перепитую народ.
У вирі той високих вод
Без воль, без сил опісля зливи.

Чим можу їм допомагаю,
А мо…, дістанусь з лихограю.
І про спасіння все тлумачу,

Щоби жили для воскресінь.
Святі це – супермени й мачо,
А ми … лише Господня тінь.
13.06.09.

Поети

Вони живуть якось по суті
І цілий рік у них сівба.
Свої відшукують жнива,
Щоб хліб вродився пресловутий.

Свої в них міри і статути,
В душі постійна боротьба,
В очах поглибленість й журба.
Вони і поряд і не тута.

Ці небо лучать із землею.
Невидима в них павутинь.
Весь світ прив’язується нею.

Метаморфують в голубінь.
По всіх краях. Невтомні ноги
Збирають радості й тривоги.

15.06.09.
Переглядів: 579 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Січень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2024
Безкоштовний хостинг uCoz