Віктор Малик, сонети. 2.01.2012 р.
Поет
Понурим поглядом вечірнім
Дивився заздрісно на тих,
Котрі, мабуть, не знали лих
У цій мелодії премирній.
І серце посміхнулось лірне,
Полинув в юність босих ніг,
Сховавсь під дах зіпрілих стріх,
В кохання щире і офірне.
Сплелися ритми, рими, звуки,
Сонет просився на папір.
Поет радів, відчувши муки,
Ось схватка… й раді роди з вір.
Готово! Можна сповивати.
Ні – почекайте нарікати.
24.11.08.
Поет
Ти з руд виплавляєш залізо,
Щоб з нього витворити сталь.
Ти зриш на світ через вуаль
І маєш власну експертизу.
В садах вирощуєш мораль,
В церковні одягаєш ризи,
Звеличуєш звичайний мізер,
Щоб віднайти святий Грааль.
Ти за усіх завжди в тривозі.
Шукач краси, добра і правд,
А ще нектару і амброзій.
Ти табуни покинув авт,
Щоби натхнення й благодать
В свої есенції зібрать.
10.12.08.
2009 рік
Поет
Ти, мов коняка–ваговіз,
Зібрав недуги всього світу,
Вкладаєш в душу перегріту.
Спинись і скинь. Очисти віз.
Поезія, що костогриз,
Не може й миті поговіти,
Шукає між патиччя квіти
І ржу запліч злотистих риз.
Від всіх хвороб словесні ліки
Готує. Тра допомогти.
Поет найбільш хворіє віком,
Роки сплавляє, як плоти.
В надії, що на Руськім морі
Хтось їх підшиє для історій.
10.01.09.
Поет
Стаєш пінгвіном Антарктиди,
Щоб слово виносить – пташа.
В похід суворий вирушай,
Щоб думу розділить сновиди.
Свої причуди і привиди
Несеш у поетичний рід.
Червоні правди – зрілий глід
Даруєш збудженій торсиді.
Щоб хтось увагу приділив,
Якщо не в змозі оцінити.
Знайшов в стражданні креатив,
Намацував, щоб святість в світі.
І з’явиться тоді крилата
Словесна сув’язь – терта м’ята.
10.01.09.
Поет
Ти - герменевт, ти Божу волю
Тлумачиш щиро без нудьги,
Пірнаєш в слово до снаги,
Щоб виудить найкращу долю.
Згодись, надумаєшся вволю,
Натрудишся біля ваги,
Потішиш наміри благі.
Не зловживай своєю роллю!
Ні – ні, бо ти – не лицедій.
На цілині ти гостриш плуга,
Ти маєш свій фасон і крій.
На жаль, не можеш мати друга,
Бо ти – творець – оригінал,
Блистиш, немов імперіал.
12.01.09.
Поет
Твоє перо це – спис і заступ.
Ти ними скопуєш папір.
Засіяв жито - жди і вір
І вруна з’явиться списаста.
Вартуй, щоби її не спасли,
Не витоптала твар і звір,
Щоби росла у вись і шир.
Слабкі й густі загинуть гасла.
Буди отих, хто спить надміру,
Хто не карабкається з сал,
Хто не збира батьківську віру,
Хто в світі злісний нелегал.
І, може, він ці уздрить зерна,
Не дасть, щоби глушило терня.
13.01.09.
Поет
Скликаєш всіх під власний дах,
Щоб словом влучним обігріти.
Навкруг тебе дорослі діти,
А ти найвище, наче птах.
Несеш святе найкраще з благ.
І з ним зумів порозумітись.
Бузковим запашіло квітом,
П’янить дозріле краще браг.
Думки й слова збираєш в рать,
Щоби буденність звоювати,
Провітрюєш смертельну чадь,
Свої змуровуєш палати,
Щоби у тиші при каміні,
Глаголить рими благочинні.
24.03.09.
Поет
Цей витвір нервів і речей
Пакуєш на листок паперу.
Свою засвідчуєш печеру.
Хай світить посеред ночей.
Ставай прибутком для людей.
Біблейську пригадай Естеру,
Що люд спасла від ненажери,
А мо…, зганьбиться Асмодей.
Ділімось вірою і хлібом,
Бо слово теж стає, як плоть,
Живемо на погості ніби.
Ми мусим зло перебороть.
Віддаймо серце Богу чинно,
Щоб в Царство входити безвинно.
26.03.09.
За І. Павлюком
І поет – як завжди, без кори.
Ігор Павлюк.
Свят–благовістя - знак кори.
Дзвони, якщо врікли поетом,
Присолоди життя сонетом,
Як дійсно ти зійшов з гори.
Іскрину викреши з жури,
Хоча б на мить побудь естетом.
Мозаїку із вінегрету
Збирай і містику твори.
Одінь цей світ в словесний іній,
Сріблястим словом золоти,
Вкажи на небо Боже синє,
Подай для спраглого води.
І виросте, повір, кориця,
Коли в тобі є ще живиця.
30.03.09.
За І. Павлюком
Поет голодний, як мисливець.
Ігор Павлюк.
Голодний мислями віршар
Пакує шир до власних візій.
Із світу вирвався провізій.
На паперовий сів гектар.
Трудись, бо ти отримав дар,
Пливи у римах на пониззя
І зв’язуй думкою поріззя,
Паси отару, ти ж - вівчар.
Голодний вовк шукає здобич.
Знайшов, наситився і ліг.
Збери здоров’я між хвороби.
Живе дістань з весняних криг,
Не зупиняйся, креатуй,
Не зачепись за тіні збруй.
30.03.09.
|