Віктор Малик, сонети. 28.11.2011 р.
Поет
Сам переписуєш закони.
Вздовж переміряв й впоперек,
Ти модуси свої нарек,
Згадавши й ті «во время оно».
Слова складаєш монотонно,
Допитливий, як древній грек,
В Єрусалим ведеш із мекк,
У Вертоград, де Божі грона.
Думки, що діти гомінки,
Непослух в них, а ще сваволя.
Покласти спать на сторінки,
Натхнення треба й добра воля.
Нехай заснуть, щоб відпочити,
Покинуть мандри сірим світом.
28.12.07.
Поет
Це я – пастух і сторож слова,
Збирач основ по племенах.
Я на коні, у стременах,
Веду отари в стійла нові.
(Поет помріяв загадково).
А де ж Христос? Чи ти не зна…?
Він кров пролляв за люд, за нас,
Він - вічне, дійсне Логос – Слово.
Це Він пасе. Ні – більш – спасає.
Словесний пастир, ні – не вовк.
З Хреста всіх заклика до раю,
Він сам – Глагол, Він - смисл і толк.
Перегрузи свою свідомість,
Бо ти, поете, ще не дома.
31.12.07.
2008
***
Якщо ти хочеш стать поетом,
Шукай фіалковість і синь,
Чи відвернися від святинь
І це замітиться, нестети.
І наречуть егоестетом,
Знайдеться німб чи благостинь.
Фіксуй глупоти й власну тлінь
І заіскришся, як комета.
Німіє швидко штучний спалах
І темінь очі роз’їда,
Щоб не казав: без Бога мало.
Ні - не залишиться сліда.
Тож пам’ятай, що мститься Рок.
Будь проповідник і пророк.
01.01.08.
Поет
Це він беззахисний, як хрущ,
І кожний може наступити.
Стає, як заздрі першоцвіти,
Та він в своїй неправді - сущ.
В нім фішку радісну розлущ,
Розгадуй ребус, наче діти,
І зможеш серцем володіти.
«Вилазь, - запрошую, із тлущ».
Крихкий, безкровний, ніжний іній.
Торкни, летить, стає, як лід,
Не поковзнись в просторі сині.
Униз промчиш, немов болід,
Хоч творить він, коли розлука,
Подай поету теплу руку.
01.01.08.
Поет
Не може бути він невірним.
Поет це ж – істинний митець.
Він лине в небо навпростець,
Бо духом сповнений надмірно.
Нерідко йде шляхом офірним,
В нім креатив, а мо…, мудрець,
Бо він живий, таки, не – мрець,
Куток собі шукає мирний.
Це – гуманіст, філософ, мрійник,
Квадрат і коло примиря,
Свої веде постійно війни
І сам – напруження і пря,
Бо серце - місце, де ні з чого
Диявол бореться із Богом.
03.01.08.
Поет
Що крок у нім асиметрія.
Він ковзає по схилах лез,
Здається, викладений з тез:
Зимою й літом жито сіє.
В нім розкошує ностальгія,
Квітує хрестозрачний без,
Шукає звукам антитез.
Чудний – талантом володіє.
Він органічний, наче гілка,
І неповторний, бо поет,
У глибині - не там, де - мілко.
Він духом живиться – естет.
Захований в суцільну мрію,
Де віра, милість і надія.
16.01.08.
Поет
В руках стерно, а ще вітрила
І курс під власний компас ліг.
Мій бриг минає море криг,
Як хвиля б цього не хотіла.
Здається, що з’явились крила,
Мов мрія, швидкоплинний біг.
Не випробовує доріг,
Лишилась в морі піна біла.
Своїх шукає островів
В тіні від світу гомінкого.
Я, вірю, Музу б там зустрів
Нектару скоштував п’янкого.
А поки води – малахіт,
Цікавий і незнаний світ.
17.01.08.
Поет
Поет – Сократ чи повитун,
Допомагає народити.
Його слова – плаксиві діти,
А він - навчитель і пестун.
Пегас пасеться поміж врун.
Віршар зумів присолодити.
Свої зелені сталагміти.
Хай перетяжиться скакун.
І тут залишиться до поки,
Чорнил не висохне танок.
Трудні дитячі перші кроки.
В ріку ж перероста струмок.
Не відбирайте цю надію
Хай добре й вічне він розсіє.
18.01.08.
Поет
Слова розчистив, щоб зерно,
Щоб суть із відтіля дістати,
Незримі розірвати лати,
Людське утримати стерно.
Для нього мова – знамено.
Махає цим хоругво–платом.
З м’яких, нездалих букв, як з вати,
Мурує кам’янисте дно.
Або прорізує вікно
В світи невидимі, незнанні,
П’янить, немов старе вино.
Він - вой, тому в постійній брані.
Живим вертається із битви,
Що є поезія й молитва.
20.01.08.
Поет
Це він склика зігрітись люд
В холодні дні і довгі ночі,
Щоб не лишився на обоччі,
А пхався в храм із халабуд.
Він словом засолодить нуд,
Іскрину викреше із клоччя,
Укаже на нетлінні мощі,
Про Страшний нагадає Суд.
Повір це – чарівник–кудесник.
Новітність ліпить з власних глин,
Світ бачить через лінзи чесні,
Словесний прикраша бурштин.
Він етимолог і семантик,
В його душі живе романтик.
22.01.08.
|