Віктор Малик, сонети. 27.06.2011 р.
Талант
Ой, не ховайте іскру в глек.
Зміліє, схудне, заніміє,
Помре, ось ледве животіє
І смерть вогню укаже: «век»
А він приніс її від Мекк.
В ній поскрижовані надії.
Це - маховик живої дії,
Фанаріот – чванливий грек.
Допоможи, хай хмиз палає,
Росте талант, короваї
В печі обвугленій, із тіст.
Хай споживає люд терплячий.
Горіх розколе - в ньому зміст.
Адреналін просне ледачих.
19.05.02.
Поет
Якщо нап’єшся з Гіпокрени,
Лишаєш світ і суєту,
Всміхнешся рясту і листу,
І в камені відчуєш гени.
Здивуєшся, що був нікчемний,
Що уподібнений плоту.
Штормить, а ти на піхоту
Здолати море хочеш ревно.
У кольорах шукаєш звуки
Палітр. Гармоній бачиш люки,
Єднаєш землю й височінь.
В творінні уздриш дії Бога.
Святе показуєш і тлінь
І двері вічного чертога.
20.05.02.
Мій світ
Крихкий мій світ, як скло – кришталь,
Як снігова гірська лавина.
З висот від крику мчить в долину.
Це - чаша Вечері – Грааль.
Строфа, немов діагональ,
Розріже ціле на частини,
Щоб мову чути солов’їну,
До люду винести скрижаль.
Мій світ сугестій і сюрпризів,
Резонів, пристрастей і візій,
Блакитних трав, зелених зір.
Я кожний кущ перецілую.
Я – імператор і - візир
В моїм саду. І це - не всує.
20.05.02.
***
Перо, папір і фіолет
Думки зганяють в білу зграю.
Себе чомусь застерігаю:
Хай знову родиться сонет.
Для мене що кабріолет
Його об’їзджую по краї
І тішусь, наче горностаєм,
Хоча без хутр, один скелет.
Як поділити з ближнім мрію,
Не загубитися в завію?
Себе не пхать на п’єдестал,
Бо це, не рідко, - стовп ганебний.
Тут сам для себе канібал.
Я ж хочу буть Богохвалебним.
23.05.02.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність, отари свої випасає.
Л. Костенко.
За Костенко
Це він смішний, він - не від світу...
І кожний каменем жбурне.
Щось намовляє неземне…
Нема про що з ним говорити.
А цей стриже отари літом.
Ні, не свої. Чуже, земне.
Тут сир і бринза головне,
А ще шашлик. Хоча би вспіти.
Дивак від Божої оливи,
Хай заплітає коням гриви,
З ним тяжко на оцім путі.
Якісь нюанси, забубони.
Він світло зрить в каламутті.
І де простіше - там резонить.
25.05.02.
***
Поет завзятий рудокоп.
У темну ніч колінчить радо.
Із почуттями Ельдорадо,
Сльозить і кропить, як ісоп.
Його життя посеред строп,
Щоби не спутались без ладу,
Щоб парашут розкривсь, бо вада –
Його кінець, надійний гроб.
Слова збирає, як чорниці,
Радіє, бо кохання сниться.
Нове щось виплете із дум,
Щоби розкласти на прилавок.
Хай кожний цінить радість й сум,
І ліки вибере для вавок.
31.05.02.
***
Якщо – поет, то на вітрині
У тебе тисячі речей.
Приніс з недоспаних ночей,
Щоб виставити самочинні.
Він з неба їх прийняв - безвинні,
Щоби доносить до людей,
І відвернуть від прикростей
В рожеві дні і ранки сині.
Ось оживає арфи гра.
І поряд Муза, як сестра,
То ж пропонуй свої уяви
І виливай душевний стан.
Не всім смакують ваші страви,
Та в сотні хоч один – гурман.
14.07.02.
Лесі Українці
По ній уздовж і впоперек
Пройшла з пером силенна зграя,
Де зможе, кожне щось щипає
В осінній день і літній смерк.
І сліплять тисячі люстерк,
Кассандрі очі виїдають.
Із неї мавку з водограїв
Виписує поважний клерк.
А ти шукала порятунку,
В поезії - його відлунки,
Топила в музиці печаль.
І сорок років хрест камінний
Несла і падала, на жаль.
То ж піднімім його колінно.
09.07.02.
Поет
Завмерли спалахи житейські.
Спустивсь в долину сонний день.
Він довшим був за Великдень,
Раніше встав, ніж Ур Халдейський.
Не снуть поля лиш Єлисейські,
Також поет. Його мігрень
Повік не склепить від пісень.
В нім вільний дух живе плебейський.
Життя він бачить у потузі,
Де рух і праця – вірні друзі.
Тут правда, віра і любов,
Сугестії, сюрприз, натхнення.
Терпить, немов біблейський Йов,
Шукає Музи полонення.
15.07.02.
Silentium
(За Федором Тютчевим)
Мовчи і крийся, і ховай
Думки та почуття прещирі.
Слова, хоч мовлені у мирі,
Стають неправдою украй.
Як серцю вимовить відчай,
Як інших зрозуміть у вірі,
Хто стане слухать нуди сірі?
Люби Христа, життя кохай.
В собі знайди святу шпарину,
Повір - в ній світу половина.
Тримай на засуві вуста,
Прибережи чарівність мрії,
Неси звитяжного хреста,
Хай сонце слухає і сіє.
15.07.02.
|