Віктор Малик, сонети. 26.03.2012 р.
Поезія
Поезія, як гріх, мов злочин,
До себе кличе раз у раз.
Митець туди повзе, як плаз,
Щоб мрію зрить на власні очі.
Знайдуться щирі і охочі
У сад його ввірватись враз.
І доторкнуть невдалих фраз,
Що приготовилось? Окочі?
Вона - самолюбивий дух,
Всю землю й небо рве, як плуг,
Щоби признатися в безсиллі.
Це - недосяжний сакрамент.
Вона в мовчанні лиш при ділі,
Святого Логоса фрагмент.
29.01.04.
Сонети
Сонети хиляться до духу,
Вірші - до серця, до краси.
Обидва - Божі голоси,
В них людські болі, щастя, скрухи.
Летять до неба здібним пухом
Із світу каменя … й хамси.
В них наполегливість оси,
Що заважає й дражнить вухо.
Повір, у них є творчі гони.
Сьогоднішні і вічні дзвони.
Сліди в них неба і землі,
А мо…, дороги до спасіння,
Зелені вруна на ріллі
І батьківське хрестонесіння.
25.03.04.
2005
***
Чіпляйся словом за святе,
Що небо лучить із землею.
Твори, не плинуть за течією,
Зігрійсь сонетом, А проте...
Світ хрест витесує за те,
Що не катаєш колією,
Що перемірюєш своєю
Складне вагою і просте.
Вода в пустелі краще злота.
Свій гаман кинь, прийми ковток.
Не линь в стан поетичних мотів,
Зроби до Бога, ну хоч крок.
І правда там заторжествує,
Бо ти життя прожив не всує.
09.02.05.
Поезія
Я з римами, немов з бовваном,
Ношусь, як курка із яйцем.
Лікую душу ними й щем,
Якщо звучать святі органи.
Я в молитовнім млію стані,
Коли для Спаса із богем
Хтось зводить дім, як стіни Рем.
Для мене це – небесна манна.
Я хочу бачити святе,
Реал торкнутися рукою.
Нехай сумління проросте,
Що в’яне й топчеться ногою.
Волаю, мов Петро, на водах:
„Христе, дай руку”, - в цьому подих.
10.02.05.
Поезія
Намалюйте словами картину,
Де живими і камінь й струмок.
В животворний заходьте куток,
Порадійте у нім, як дитина.
Ось колюча зелена ялина.
Це – святої Голгофи кусок.
Перехрестя Хреста – нам урок.
Це – спасіння для нас середина.
Кипариси і кедри, як струни,
І на них прибивався Христос.
Оживають страждання, мов вруни
В нашім серці авітаміноз.
І ми винні словами й ділами,
Бо Іісуса цвяхуєм гріхами.
12.02.05.
Поезія
Поезія – букет гріхів,
Що виривається з сумління.
Це – вузол пристрастей й горіння
Та перехрещення віків.
Ні – не відмовишся від слів,
Які розсіяв без терпіння.
У них якесь благоговіння,
Бо замиривсь і постарів.
Підходить книжник і коштує,
На свій натягує копил,
Шукає слабкостей не всує,
В анфас заглядає і тил.
Боюся, щоб не «зарубали»,
Не кинули у рів потали.
30.04.05.
Поезія
У ній вогонь і свят – горіння,
Вулканна лава зверху - вниз,
Парча золочена із риз,
Що коле сонячним промінням.
Її не в змозі суєтіння
Принишкнуть, давши хтивий приз.
Цей не погасиш вокаліз.
Якщо правдива – до спасіння.
Вона земне підносить в небо,
Преображати в змозі світ.
Шукай у ній перлин для себе.
Бо твердиш: "Я є ерудит".
В ній таїна, а ще і святість,
Де мрії родяться крилаті.
27.06.05.
Сонети
Зшивать сонети не покину,
Не дам цей перл топтати в грязь.
Вони, мов золотий пенязь,
Завжди блищать до мене винно.
Щоб дійсність бачити злочинну,
Не поковзнись, вставай, вилазь,
Постись, молись, іконостась
І оживляй слова невпинно.
Я ними тішуся, рівняю,
В’яжу то в неводи, то в сіть.
Вони – моя частина раю,
Не допускають душу гнить.
Скоріш вперед, не можна спати.
Я в них - капрал, вони - солдати.
17.10.05.
2006
Слова
Ви горделиві і бундючі
У небо рветеся, як птах.
Лишивсь останній крок і змах
І ви земні лишили кручі.
Бубніли, що над світом лучше,
Що напились ефірних браг,
Що ви - насліддя древніх саг,
Святих натхненників співучих.
Ви – перелесники юрми,
Котра не змозі оцінити.
Ви – звуки зболені сурми,
Вам завдяки ця буде жити.
Я вас несу, благоговію,
Утілити надіюсь мрію.
08.08.06.
Поезія
Радію нею і страждаю,
Вже ложе розділив на двох.
Її вручив для мене Бог
І привідкрив ворота раю.
Я пасією називаю
Сонетну муку. Мій пролог
Піде зі мною у Чертог,
Моя поеза – Навсікая.
Я безкінечний діалог
Веду із Музою ночами,
Слова зшиваю в каталог,
Що птахом пурхають між нами.
Не перетвориться у лід
Мій поетичний алфавіт.
20.08.06.
|