П`ятниця, 18-10-2019, 15:12
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Серпень » 22 » Малик Віктор, сонети. 22.08.2011 р.
13:18
Малик Віктор, сонети. 22.08.2011 р.
Віктор Малик, сонети. 22.08.2011 р.
 
Поет
 
Поет, мов маятник, волає,
Підглядує і кроїть час,
Він світ оцінює для нас.
Він – добродійна Навсікая.
 
Він сонячним зайчам вражає
У очі, мов іконостас,
В нім профіль неба і анфас,
Він люд визбирує при зграї.
 
Звучить набатом й благовістом,
Щоб стать в душі і ззовні чистим.
Добром хворіє й милосердям
 
І розпинається, як брат.
Він рідко мовить з пересердя,
Бо в нім любов - не супостат.
15.01.05.
Поет
 
Можливо цей подасть нам руку
Чи слово кине, чи кивне,
Переоцінить нам земне,
Бо сам страждав від відьом й круків.
 
Хворіє пилом стародруків,
Неправди при корінні тне,
Склада хрестами муліне,
Сторінки вишиває звуком.
 
Повірить - не шукаю слав,
Вони, що очерет заплав.
Я душу хочу розділити,
 
Обдарувать колядників,
Щоб разом йти і з Богом жити
І грітись між льодовиків.
15.01.05.
Поет
 
Коли нарешті стихне гам,
TiVi ховається у дроти.
Виходжу сам себе супроти,
Комедії вивожу з драм.
 
Нірвану віднайду між лам.
«Мобіли» не порушать й «соти».
Вночі загубляться сухоти.
Поет полює не для рам.
 
Епітети і порівняння
Складає вздовж і впоперек.
Пегас злетів на луг до рання,
 
А обіцявся й клявся, й рек.
Я ж з букв нанизую намисто
І радо у душі, і чисто.
15.01.05.
Поет
 
Розпалюй ватру щирих дій,
Не кинь, поете, світ холодний,
Святою правдою голодний.
Ти добре й вічне мудро сій.
 
Тут кожний хоче стати в стрій,
Бо з Богом воювати модно.
Завзято топчуть благородне,
Немов біблейський райський змій.
 
Інстинкти збуджено довколо.
До крісла рядиться хаміт,
Не відкидай небесне соло,
 
З котрим світив ти стільки літ.
Хоч дошкуляє брех і гавкіт,
Ти ж ЧОЛО + вік, а це - не шавка.
18.01.05.
Поет
 
В словах вимацує кордоння,
Щоб благом душу засвітить,
Човном поринуть в ненасить,
Пегаса стрінуть між безсоння.
 
Білявчик з зграї гайвороння
Оливкову вручає віть.
Йому цей мир найбільш болить,
Поміж наруг і беззаконня.
 
А він про світло й темні чари,
Тлумачить, наче єресь Арій.
Все смачить сіллю світ пісний,
 
Приварює, як відьма зілля,
Свої слова. Такий чудний
Калейдоскоп із божевілля.
02.02.05.
Поет
 
Все розкладають по полицях,
Рвуть м’язи на куски й скелет.
Принишк оголений поет:
Нехай мовчить не суєтиться.
 
А книжник, мов з повітря птиця,
Бруднить оздоблений намет,
Слабких шукає місць естет.
Бліді навколо душі й лиця.
 
Ні слова навіть про мораль.
«Знайшовся вчитель – новий Будда», -
Почуєш. Серце стисне жаль
 
І паперова халабуда
Руйнується, зліта сусаль,
І мрійника ковтає даль.
04.02.05.
Поет
 
Чекав хоча би кілька слів,
Щоби судно своє бурлачить.
Пошкодували це одначе,
Спихнули, наче Ніцше в рів.
 
Надію я роками грів,
Що ще ось крок і хтось побачить.
Я помилився… зводять дачі,
Щоб інших замикнути в хлів.
 
Терпіти знов літа і зими,
На смітниках шукати рими,
Щоб святість Божу засвітить,
 
Коли хапають за опліччя,
Ґвалтують час і ненасить
І кожний день як духо–січа.
04.02.05.
***
 
Малюю власний еталон,
Щоб перемірять, переважить,
Шукаю змісту в купі сажі,
Білявості хоча би тон.
 
Ні – ні , бо я не про шаблон,
Що особистість тне і маже.
В просторих залах Ермітажу
Таке ж я зрю, як ув вікон.
 
Візьму ключі святі й нетлінні
І відімкну комори душ,
А там гріхи. Хто в цьому винний?
 
Кричать: «Не руш цього, не руш!»
Як їжаки колючки всюди.
Прокиньмося, о люди, люди!
04.02.05.
Після розмови із поетом Василем Геєм
 
Наповнив оптимізмом жили,
Гостює смак й адреналін.
Життя пробилось між ожин:
Я чую слово, бачу діло.
 
Мене в надію щиру вділи,
Хмелію від тверезих вин.
Невже колоситься загін,
Що обігрівсь нервовим тілом?
 
Ви свідчення вручили: «Треба
Запрацювати знов на себе,
Натхнень й трудів зібрать стократ,
 
Щоби сонети заспівали,
Щоб мали міру й акурат,
Тоді візьмемося за бали».
09.02.95.
Поет
 
Забутий покохав сонет,
Як хтось верлібр, а більшість прозу.
Вірші комусь, як варікози,
Та я вхопивсь за раритет.
 
Горить ясніше від комет,
А пральний - вкрешає сльози.
У нім весна, чи квіт мімози
І дух, що святить тет-а-тет.
 
Він консервує, наче сіль,
Не проростає в ньому міль,
Збира людину в згусток світла,
 
Із душ вигонить паркінсон.
Розношу коми, крапки й титла,
Терцет й катрен привожу в тон.
09.02.05.
Переглядів: 369 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz