П`ятниця, 29-03-2024, 15:08
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5477
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Головна » 2011 » Листопад » 21 » Малик Віктор, сонети. 21.11.2011 р.
15:49
Малик Віктор, сонети. 21.11.2011 р.
Віктор Малик, сонети. 21.11.2011 р.
 
Поет
 
Його біда, що він поет,
Що бачить вдень, де інші – сови,
Гармонію із світу ловить,
Що люд прийма за вінегрет.
 
Властивий зводить мінарет
І гени чує й ритми слова,
Шукає кодову основу,
Де букво–звук і префікс - пре…
 
Переживає глибше, тонше,
Не меркантильний маргінал,
Він - патріот, він - син, а отже,
 
Гризеться, любить, бачить шал.
Свої склада рецепти – ліки,
Щоб дарувати їх калікам.
01.12.07.
Поет
 
Він не - поет, він - проповідник,
Він не за Вас, а за Христа.
Життя читає із листа,
Бо це його, це ноти рідні.
 
Поля зволожує безплідні,
Глагол вкладаючи в уста,
Ховається у тінь Хреста,
Коли зеніт і смалить південь.
 
Він відкриває двері храму,
Скликає: Тіло й Кров прийміть,
Цим розтопіть сімейну драму,
 
Бо жити мо…, лишилась мить.
Спинились тільки одиниці:
Багаті небом, тілом ниці.
01.12.07.
Поет
 
В душі твоїй святе віконня,
Небесний промінь, Божий дар.
Ти біля люду, як вівчар,
У очі дивишся з безсоння.
 
Світи вимірюєш бездоння,
В словах, як завойовник - цар.
Ти хрест терпиш і студ, і вар,
Ранимий каркіт гайвороння.
 
Імпровізуєш свій експромт,
Здоровиш, наче aqua vita,
Завжди в твоєму серці фронт.
 
На нім також навчився жити.
Віршар й твоє тримає щастя.
Повір - сторицею воздасться.
01.12.07.
Поет
 
Ти багатієш з сонця й вітру,
П’єш мед й нектар з сріблястих рос,
Вагітний від метаморфоз,
Соромишся, як сніг від цитру.
 
Ти Магомета мириш й Митру,
Виймаєш блискавиці з гроз,
Стаєш гнучкішим літніх лоз,
Із слів вимощуєш пюпітру.
 
Ні, не поеза – поесія
В тобі. Ти образами сієш,
Крилатий ангел цей віршар.
 
Вогонь викрешує з каміння,
Щоб запалити ватру. Й чар
Вказати у словосплетіннях.
03.12.07.
Поет
 
Він всесвіт в образ одіває,
І оживляє мертвий світ,
Шепоче, наче ворожбит,
До Логосного кличе раю.
 
Він мову дерева вітає,
Електризує ебоніт.
Словесний зводить лабіринт.
Хто ввійде, той не знайде краю.
 
Він сам, як образ – Божий дух.
Лікує мантрами недуг,
Всі еталони переважить,
 
Шукає власний, ліпить з дум,
Вимощує життя із вражень.
Хіба його сприймає тлум?
03.12.07.
За О. Гончаром
Пишу для тих, хто хоче думать.
Олесь Гончар.
Нам мало думать, треба жити.
Людина – раб, а, може, - звір.
Безсила, вибилася з вір,
Сліпа, за це всім платить мито.
 
А їй би вчасно сіять жито,
Тобто - життя, уздріти мир
І Божу правду, вічність, шир,
Та царство неба – вічне літо.
 
Ми Дух Святий зберімо в груди
І відірвемось від землі.
Ми – «чоловіки» - любі люди,
 
Ми вічні, не загинем в тлі.
Подібні станьмо древнім русам,
Які ходили за Ісусом.
06.12.07.
Поет
(За Є. Маланюком)
 
Господь скарав тебе талантом,
Щоб спокою не мав й на мить.
Хай серце правдою щемить,
А ти стискайся адамантом.
 
Все ж відчувай себе Атлантом,
Збирай небесну ненасить,
Навчай себе і інших жить,
Поміж Платоном будь і Кантом.
 
Ти – Деміург, ти – креатив,
Ти – образ Божий і подоба,
Здається, виплетений з слів.
 
Ти - рим і алегорій проба,
А ще ти – мудрість притч – метафор,
Мов миро і вино із амфор.
07.12.07.
Поету
 
Відчув прилив адреналіну,
Схопив у руку олівець,
В світи полинув навпростець,
Знімати маски і личини.
 
Чомусь не тягне на руїни.
Тут не - сіяч поет, не - жнець,
Тут необхідний панотець,
Щоб плач затихомирив чинно.
 
То ти в палаци до царів
Навчати мудрості готовий?
Пильнуй, щоб голос твій царів.
 
Замовк, злякавсь. Кому це слово
Потрібне в паперовий час.
Все ж пропагуй, іконостась.
07.12.07.
Віршар
 
У цім ні користі, ні шкоди:
Пиши, малюй і креатуй,
Повір, не випряжеш із збруй
Загалу. Не змінить природи.
 
Сонети це - вірші чи оди?
Ой помовчи, не репетуй,
Пливи, тримайсь, втопився буй
Із-за штормової погоди.
 
Стаєш, як птах у плямі нафти,
Не полетіть, не подолать,
А ще недавно з небом грав ти.
 
Надіявся на благодать,
На допомогу від людини,
Що йде шляхами благочинно.
07.12.07.
Поету
 
Звільнися від словес дозрілих.
Їх народи, як жінка плід.
Твої в них вежі і опліт,
З любов’ю вибудовуй віллу.
 
В них душу вклав свою і силу,
Вони - багон, що між боліт.
Лікують, звісно – дивоцвіт
І пахнуть - користуйся вміло.
 
Із часом кріпнуть, підростають.
І чудо… ти на вишині,
І хто назве це садом-раєм,
 
Ти ж зарахуєш до рідні.
У них непослух по природі.
Ти ж постарів і рідко родиш.
08.12.07.
Переглядів: 651 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2024
Безкоштовний хостинг uCoz