Субота, 19-10-2019, 01:11
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2012 » Лютий » 20 » Малик Віктор, сонети. 20.02.2012 р.
14:16
Малик Віктор, сонети. 20.02.2012 р.
Віктор Малик, сонети. 20.02.2012 р.
 
***
 
Поезу доторкни, немов струну,
Поллється звук святий, дивноголосий
І усміхнеться, мов на сонці роси,
Залишить в серці радісну луну.
 
Відродить мрію плекану, ясну,
Мов лан запахне дозрілоколосий.
Світ образів співців на крилах носить,
Хто загляда в симфонію лісну.
 
Відчуй її вустами, серцем, вухом,
Розтань, немов весняний сніг в воді.
Думки нехай шумують молоді.
 
Крокують ритм і рима полем, лугом.
Життя відкрий загорнене в слюді.
Зірви чадру тобі властивим рухом.
27.12.98 р.
1999
 
***
 
Поезія – це музика словесна,
Архітектура, котра вміє говорить,
Цей живопис сміється, плаче чи кричить,
Це – мова ангелів, хоча й тілесна.
 
Вона страждальна, наче мука хресна,
Століття і часи все з’єднює за мить,
Логічним образом заповнить ненасить,
Вона, мов повінь, у натхненні чесна.
 
Оздоблює поету сіро - смутні дні,
Щасливим творить бідного в безладді.
Він в римах, ритмах, ніби в летаргічнім сні,
 
Химери ліпить все у самовладді.
Мелодія звучить по камертону,
Парча мовчить, всміхається вісону.
18.02.99.
***
 
Звисали зорі, ніби грона,
І падав зорепадом сік.
Розтанув їх останній крик,
Як древнєримські легіони.
 
Рифмуються тоді пеони,
Як віск згинаю сердолік,
Словес зшиваю живо-блік,
П’янію я без беладони.
 
Думки збираю, мов монети.
Не застібнути гаманець.
Ніч розділяю на сонети.
 
В кінець списався олівець.
Не сплять і не живуть поети -
У вірш, як в море камінець.
18.02.99.
***
 
Поезія – продовження природи.
Невтомно добудовує її.
До неба підніма чужі краї,
Пологі нахиляє звідти сходи.
 
Мелодію закладує у оди,
В них почуття вихлюпує свої.
Поети – це цілинні ораї,
Співці правдиві всякої погоди.
 
Різцем незримим скрашують вершини,
Пером малюють осінь і весну.
Приходить Муза крізь піски й крижини
 
І зводить ряст над вічну трясину.
Поезія – свята одежа Божа,
Небесна – арка, на молитву схожа.
20.02.99.
***
 
Бувають дні, коли злетіти в змозі,
Бо надлишок і сили, і наснаг.
П’янієш не від вин, і не від браг -
Із Музою ступаєш по дорозі.
 
Це Феб прещедро налива амброзій.
Душа служити хоче, наче Гракх,
Готова правди нести з сонних саг,
Шукати мідь фіордів при морозі.
 
А інколи - обмерзлий Божий птах.
Прийди візьми байдужими руками.
Нема душі, життя лише на змах.
 
І так роки крокують за роками.
Так хочеться до щастя доторкнути,
Не пити сьогоденної цикути.
24.02.99.
***
 
Мистецтво там, де кінчилась природа.
У нім ростуть невидимі штрихи,
Хоч звуки, як сердечний бій глухі,
Та в них незнана тиха насолода.
 
Із волі архітектора рапсода
Щось родиться, як зболені мохи,
Зерно встає із борозни сохи,
Як вічний храм, як музика і ода.
 
Воно надвічне, як весняна тінь,
Як ореол, де гине всяка тлінь.
Митець – слуга Господній злото – щирий,
 
Що чує звуки Божого буття.
Він все летить у полудневий вирій,
З ідеєю шукаючи злиття.
28.05.99.
***
 
Мистецтво і реал – розбіжні -
Гарячий вогонь і вода.
В них цінності різні й хода
І камені інші наріжні.
 
Насущне волає, як ближній,
А Муза мовчить, а шкода.
Коли воєводить біда,
Поет червоніє, як вишня.
 
Ми присність пробудимо квасом,
Щоб двоє з’являлося разом.
Природа закінчила спів.
 
Хай пісню продовжать харіти.
Митець свою долю заплів
У рими, щоби рожевіти.
30.12.99.
***
 
Не дасть померти Муза
Таланливій людині,
Котра на самотині,
Свого знаходить туза.
 
Хоч дійсність, як медуза,
Пече, аж очі сині.
Усі поети винні:
Вони - не підлабузи.
 
Їх зігріває слава,
Покроплена сльозами,
А воля, як забава:
 
Завжди над ворогами.
Вони дражливе плем’я,
Крихке та міцне крем’я.
31.12.99.
2000
 
***
 
Вірші народжує печаль,
Що в душу крадеться завзято.
Журба думкам, а Музі – свято
І рима, мов дамаська сталь.
 
Злетиш над світом і не жаль,
Вилазиш на гранітне плато.
І ось Олімп, його палати.
Ти в дусі. Тіло ж, як вуаль.
 
Зірки підтримуєш руками,
Ступаєш на Чумацький шлях.
На «ти» сьогодні з небесами,
 
У брід проходиш по морях.
У римах зриш частинку раю,
Що на Голгофу ніжно пхає.
15.01.00.
***
 
Не просто люду зрозуміть поета,
Бо пристрасті шукає і дива.
Замерзлі та недіючі слова,
На нього зрять з старезного сонета.
 
Від нього не чекай апологета.
Свідомість спить, даремно, що жива.
Лиш одиниці чають божества
І рідко хто готовиться до злету.
 
Безсонні ночі і безвтомні дні
Віршар шукав цих образів часами.
Вони росли, з’являлися у сні,
 
Не потопчіть їх брудними ногами,
Відчуйте зболені, оздоблені пісні,
Хоча б рядок холодними серцями.
16.01.00.
Переглядів: 384 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Лютий 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz