Віктор Малик, сонети. 1.08.2011 р.
За Янком Купалою
На суд себе я віддаю,
Хай книжник бачить всі провини.
Життя в сонетах половина.
Я з ними чашу п’ю свою.
В що вірю, мислю, в чім стою,
Молюсь, упавши на коліна,
Іду за Спасом благочинно,
Що, правда, ні в однім строю.
Це Він вручив Свої папери,
Подав перо і каламар,
Сподобив долею Естери,
Відкрив словес небесний чар.
Я знаю, винен: серце маю,
Та кличу з суєти до раю.
23.01.04.
***
Зникають камінь і метал,
І витвори людські із глини.
Слова ж від серця благочинні
Переживуть пожежу й шал.
Папір – божественний фіал.
Тут тіні й долі старовинні
І правди гіркотно – полинні.
Це - поле, як меморіал.
Словами між трудів і свят
Я вимальовую фасад.
Заходь під сінь, в мою аркаду,
Знайди фантом і водоспад,
Кровоточиву змийте ваду,
В собі знайдіть тепло і лад.
24.01.04.
Поет
Поет – тверезість в піні браг,
Що дискутує з королями.
Йому дозволено вустами
Знімати грим, ламати страх.
Він здатен оживити прах,
Ступати власними стежками.
Він слово, мовлене від мами,
Несе, як блазень, аж до плах.
Поет – словесний бізнесмен,
Нудний - лихвар, а ще - заїда,
Це - викривач нагрітих вен,
І- скалозуб, і - костеїда.
І все для того, щоб навчити:
Що ми – не людські – Божі діти.
24.01.04.
Мрія
(За Полем Верленом)
Її вирізую і клею,
Немов дитина з папірців.
Жону злотисту, що між снів
З’явилась й зникла, мов Помпея.
Легка, співуча Музо – Фея,
Вся складена із рим – віршів,
Не схожа все ж на юних дів:
Стан обнімає портупея.
Ця розуміє письмена,
Читає титла. Без вина
У очі зорить, надихає.
Рука тремтить, адреналін.
Думок напала чудна зграя,
Так радісно, що не один.
26.01.04.
Волинському поету Івану Курченку
З енергій чистих, як кришталь,
Шлях гаптували на папері,
У світ краси відкрили двері,
Де Божа правда і мораль.
Схилили висоту і даль,
Світили ватру у печері,
Здолали пік в снігах сієри.
Поезій творите сусаль.
Навколо біль і розмаїття.
Ви ж спеленали простір й час,
Ви вербам заплітали віття,
Красу підносили до нас.
За гриву втримали Пегаса
Під пильними оком влади й Спаса.
17.02.04.
Акросонет поету Івану Курченку
Поет Волинь ворожить співом.
О, жайвір Божий, в вишині.
Естет вирізує сумні
Та й радісні здобутки сиві.
У Вас жита колосять ниви
І веселять серпневі дні.
Колись вогонь влили мені
У серце, Фебову оливу.
Радію з Вами, також зичу
Чоло підвести чоловіче.
Енергію в перо вдихнути,
Надії й віри почуття,
Коли навколо плутом–плути,
У ліриці тепліть життя.
10.02.04.
***
У творчості згубився ключ,
Що відмикає особистість.
Стаєш подібним Богу істо,
Якщо красу довбаєш з круч.
Любов’ю зв’язуй, як обруч,
Не падай послизком у вісті,
Будь селянином в дужім місті,
Засвідчуй віру, як сургуч.
Із себе виліпи людину,
Оздоблюй вручений талант,
Дивися в небо безупинно,
Шліфуйсь при звуках домінант,
Щоб власну ватру запалити,
Щоб тінню не блукать по світу.
03.03.04.
Шевченківському лауреату,
поету Василю Слапчуку
Він щиро так оповідав,
Що плакав дах і навіть стіни,
Сльозою сам ставав невинно,
Прозорим, мов осінній став.
Минулості зв’язав і яв,
Легенд свідоцтва половинні,
Сумління вів на поле мінне,
Де ще живий стає, як нав.
У нім ще залишки Афгану,
Ще психотроп димить з нагана,
Кайданить страх до сірих гір,
Полює смерть свої офіри.
Волинських все ж не скинув шкір:
В душі і тілі плаче ліра.
11.03.04.
Акросонет Василю Слапчуку
Вам Бог вручив екран паперу,
А ще перо – не скоростріл.
Світить із гір поставив в діл
Ийсон шукать, гребти галеру.
Любить Христа, знайти Естеру,
Юрмити мудрість серед дір.
Слапчук будує монастир:
Люд чує слова атмосферу.
А ще від нього пахне порох,
Палає гніт війни-докори,
Чатує біль – не амнезія.
Уділ – візок? Хіба? - О, ні!
Коли б... якби, - не протезія:
У ній поет все на війні.
12.03.04.
Поету Василю Слапчуку
Ти равликом себе назвав
І дозволяв оперувати.
Кров з віршів капає на шати,
Бо з - Учнів ти, не - із Варрав.
Генсек злодійськи обікрав,
Коли в масакру йшли солдати.
Вони для нього – кульки з вати,
Підніжжя користей і слав.
В мішок дітей, до скорпіонів,
Щоб зомбувалися мільйони,
Терор, параліч, шок і страх.
Ти теж ступав в пекельні кола.
Тебе Бог спас для бідолах,
Щоб свідчив твій візок довкола.
11.03.04.
|