Віктор Малик, сонети. 19.09.2011 р.
За А. Ейнштейном
«Включи уяву, думку кинь,» -
Ейнштейн навчав всіх клопітливо.
Відродишся, побачиш диво,
Відкриє небо власну синь.
Поринь у Божу благостинь,
Щоб виправляти все що криво,
Щоб оживити мертву ниву,
Яка в тобі поміж хотінь.
Сталиста логіка чомусь
По – людські жити заважає.
Під рейки шпалою кладусь
Чи вітром шастаю по краю.
Не половин - шукаю цілість,
А також правд і Божу милість.
31.09.05.
Естетика
Навколо чути: «естаме».
Яка краса навколо тебе!?
Немов до ніг спустилось небо,
Добро й краса, й буття саме.
Нам істина крилом війне,
«Агапі», як священна треба,
А поряд хтось нудьгує РЕПом
І блима нагістю земне.
А хтось рече: «Краса спасає».
Пройшли часи. А мо... в Версалі?
Володарює нині хам.
Ой - ні. Скоріше просинайся,
Ховай інстинкт, спіши у храм,
З мораллю й Богом лобизайся.
06.10.05.
***
Не відбирай від нас харизми,
О милий Боже, приумнож,
Щоб правду вирізнить і лож,
Безсилі згинуть атавізми.
Щоб кольори нам зрити призми,
Красу ще не розквітлих рож,
Тримати крила огорож.
В святому йти до фаталізму.
Світ гониться за безмораллю,
Що крок, то ближче до могил.
Дідівські стоптані коралі.
Всяк тягне лиш на свій копил.
Пошли нам мудрість і терпіння,
Щоб не зникать під час горіння.
16.10.05.
***
Якби - якби міг доторкнути
Не місяця, ні сірих зір,
А Боже Слово – вогневир,
Щоби гріха спалить редути.
Тоді б затихли словоплути,
І зменьшили б глибінь і шир,
Спинилися б у власних дір,
Принесли б жертви і покути.
Комар відціджують завзято,
Верблюда, щоб ковтнуть, як свято.
Цей книжник - здібний фарисей
Під власну все стриже гребінку,
Щоб обкатати, як жокей,
Твою обкаджену сторінку.
18.10.05.
Поет
Поет спочатку у натхненні,
А потім звичний ремісник.
Із ціпом з’явиться на тік
І колоски молотить бренні.
Лише слова збира священні,
Зганяє в зграї, як батіг,
Полощеться малям у них
І бачить: дійсно плодогенні.
Талант примножує трудом,
Як нумізмат з лупою всюди.
Зміст переверне в небо дном.
Все намагає вчити люди.
А сам, як найманець, як раб,
Як лікар, щоб ніхто не слаб.
18.10.05.
***
Ну, може, цей на мене гляне.
Не, як Циклоп згори униз,
Побачить душу серед риз,
Не буде докоряти саном.
Не виставить мене бовваном,
Не спалить фокусами лінз,
Не вкине в колбу експертиз,
А просто лишить … укр – Іваном.
Хтось філософію, хтось культ
В світах відшукує глибоко.
Інфаркт граничать та інсульт,
Та зрить Христа на мене око.
Я знаю й пам’ятати мушу,
Не ввійде Спас в лукаву душу.
21.10.05.
Поету Євгенію Сверстюку
Ніхто не хоче розуміти,
А в Вас живе Господній дух.
Допоможіть зцілить недуг,
Щоби покинуть нудить світом.
Ми – українці – Божі діти.
Зазеленіть церковний луг,
Хай трави поїть Бого–Буг,
Щоб ми могли правдиво жити.
Ви чуєте Христові тези:
Різнити плевели й зерно.
Пройдіть по них пером, - не лезом,
І уздріте святе руно,
І не зверніть уваг на моду,
Бо хочеться вкусити плоду.
23.10.05.
Поет
Повір, що ти з усіх найгірший:
В тобі ні - зросту, ні - лиця,
Беззахисний, немов вівця,
Здаєшся складеним із віршів.
Живеш на поросі, на біржі,
(Ні – не фінансова, не - ця),
Та, що на вістрі олівця,
Що вибухає як найширше.
У всіх словах закваска, дріжджі,
Бурлить цей дух, як ель–кехель,
Неначе смикають за віжжі,
Щоб щось шукав, як журавель,
Посеред багн, боліт розлогих
Не замочив у воду ноги.
29.10.05.
***
А нам так мариться тепло
І дні веселі по дорозі.
Ми їх в поезії і прозі
Шукаєм, мацаючи тло.
Не обминути заздрість й зла,
Які очікують на розі,
Знаходим смисл у верболозі,
Що гнеться низько до зела.
Бог нам вручає мудрість й волю
І долю дасть, себто, талант,
Щоб ми святі справляли ролі,
Як скіф, чи прус, чи древній ант.
В цій творчості зігрієм душі,
Бо хто з Христом, той - невмирущий.
29.10.05.
Поету Івану Чернецькому
Загинуть не дали надії,
Коли тріщав й ламався ліс,
Сидів у грудях костогриз,
Я ж почувався, як на віллі.
«Ми допоможемо, ми - в силі»,
Відчув в душі я вокаліз.
Я душу діставав з під риз,
Щоб пелинать її без цілі.
Я відчував: тут без обману,
Бо містер вилікує рану,
Повірю і… здобуду приз,
Хоч світ, як маятник, поволі
Гойдається без експертиз
І без Божественної солі.
29.10.05.
|