П`ятниця, 18-10-2019, 15:27
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Липень » 18 » Малик Віктор, сонети. 18.07.2011 р.
11:22
Малик Віктор, сонети. 18.07.2011 р.
Віктор Малик, сонети. 18.07.2011 р.
 
Поет
 
Нарешті, ніч, втечу в самотність.
Перо, папір, диван - не стіл.
Між полюсів броджу й горнил,
Слова в тугі збиваю сотні.
 
Хоча сонети і не модні,
А більш в ходу TiVi й етил,
(Амури, схрещені без крил),
Живу я взавтра, не - сьогодні.
 
І з вудкою свої рибини
Вичікую з терпінням винно,
Пірнає бачу поплавок
 
Я затремтів адреналіном.
Собі сподобався рядок.
Тримаю на вустах гостинно.
24.03.03.
Сонет
 
Струнких чотирнадцять рядків
В руках тримають небо й сушу,
Змертвілому оживлять душу,
Якщо до неба ти злетів.
 
У цих вітрів прозорий спів,
В кришталь преобразять калюжу,
До них прикований і мушу
Їх на Фавор нести й Хорів.
 
У них меди, а ще отрута,
Вони – поетова покута,
Перемінили день і ніч.
 
По небу плину пароплавом,
Шукаю вимріяних стріч.
Сонети – павичі і пави. 12.04.03.
 
***
 
Поет – павук плете мережі,
Сторожить образів – пожив,
Вважає новий світ відкрив,
Спасенну землю зрить із вежі.
 
За людом божевільним стежить,
Все пнеться в гори, на Хорів.
Поміж реальністю і див
Він ставить віхи, гладить межі.
 
І з духом чистим Божим в грудях
Вдіває паперовий одяг,
У каганці несе вогонь.
 
Дарує спраглим і убогим.
Вода жива із вуст й долонь
Дзюрчить. Свій хліб їсть без тривоги.
07.06.03.
За Вергілієм
 
«У щасті майте навіть міру»-,
Прорік поет у давні дні,
Бо ви на світі не одні,
А заздрість сало ллє за шкіру.
 
Вона вподібнена упиру:
Капкани ставить в дні сумні,
Знаходить ворога в рідні,
Збиткових друзів серед кліру.
 
Безмір’я розіпне людину,
У нім життя наполовину,
Рій небезпек – слизотний шлях.
 
Чи випливеш на Ніагарі?
Цей водоспад сумнівних благ.
Людина – друзка – рівна парі.
06.07.03.
***
 
Схололо сонце – бульк за обрій,
Лишивши в небі кіновар.
Розстали тіні – не кошмар,
Думки вповзають, наче кобри.
 
На варті. Все ж, поки хоробрий:
Пече щось в серці, тліє жар,
Пустіє небо, і вівтар
Погас. І настрої недобрі.
 
Це ще не крапка, хоч і вечір
Приховує у сутінь речі.
З пером занурившись в самотність,
 
На Гелікон полину враз.
Слова виважую істотні
І на папір цвяхуюсь Аз.
06.07.03.
***
 
Норовистий, крилатий Пегас
Легко скинув під ноги зі спини.
Неміч маю грудної дитини,
І не чути мій згорений глас.
 
Не шукав я словесних прикрас
І шляхів невимовно гостинних,
Вчуся запахи пити полинні
Вдалині від наїжджених трас.
 
Бо поети, такі одинокі,
Перехрестя проходять жорстокі,
Опір злісний долають юрби.
 
Але в цьому - життя і горіння,
Двадцять п’ята година доби,
А для творчості – хрестонесіння.
07.07.03.
***
 
Моя любов у цих віршах –
Не у калитці кишеньковій.
Я, мов мисливець, йду на лови,
Щоби долати сумнів й страх.
 
Все спотикаюся на мові,
Не по шляху, а в сторінках.
Я загорнувсь у ніжність плахт.
Це ж - крила ангела шовкові.
 
Віддавсь на добровільні муки,
Бо слово людяності - скарб.
В напрузі, мов маньчжурські луки.
 
Гублюся у відтінках фарб,
Щоб інший хтось узяв готове,
Звуко–живе, не - паперове.
30.09.03.
***
 
Наповню серце самотою
І переплину океан.
Ні - ні, я не шукаю манн,
Я хочу бути лиш собою.
 
Немов чернець, шукаю строю,
Де розцвітає Божий лан,
Де дуло зав’язав наган,
Де цноту не вважають грою.
 
Впакую душу у рядки,
Поворожу над змістом слова,
Що не вкладається в мішки,
 
Що має тіло й жили крові.
І цвіт запахне паперовий,
Та натюрморт всміхнеться знову.
30.09.03.
Мова рідна і свята
О, слово рідне! Орле скутий!
Олександр Олесь
 
Не відрікайсь святої мови!
Не спить, а зрить, як каланча,
Не загуби слова в речах,
Щоб не гнили в самій основі.
 
Вона – гарячий поштовх крові,
Тверезий хміль у світі браг,
Як ластівка спішить під дах.
Вона для нас від Бога – Слова.
 
У ній дзюрчать струмки весняні,
В ній чути спів лісів і гір,
Відтінки кольорів незнаних,
 
Збагачують й стискають шир.
В ній - Божий Промисел й зітхання,
І перше радісне кохання.
03.10.03.
Ганні Ахматовій
 
Ти розумієш, панно Ганно,
Мої тривоги, смуток й біль.
Хіба в житті буває штиль,
Коли навколо балагани?
 
Чомусь розспівують «осанну»
Цим пристрастям, що - гірка сіль.
Все перемелять без зусиль.
Чи хто згада Голгофу бранну?
 
Де смерть невинна, кров і скрес,
Де гріх примкнув до перехресть,
Щоби відчули правду й волю.
 
Тримали промені прозрінь,
Щоби не тішилися роллю,
А сонце зрили з надсклепінь.
08.10.03.
Переглядів: 404 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Липень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz