Вівторок, 15-10-2019, 08:02
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Квітень » 18 » Малик Віктор, сонети. 18.04.2011 р.
14:59
Малик Віктор, сонети. 18.04.2011 р.
Віктор Малик, сонети. 18.04.2011 р.
 
1996
 
***
Вимагають: поете, кричи.
Ти – сумління і голос епохи.
Насміхаються з нього потрохи.
Ой, сліпі ці очасті сичі.
 
Та надію не кинь оручи.
Так, співець томить волю і ноги,
Бо шукає людської тривоги,
Щоб папером зцілитись в ночі.
 
Без Христа всі дороги – криві,
Хоч би як їх і чим не мостили,
Лиш даремно натруджувать жили
 
По них мертві ідуть – не живі.
Ох, якби ми святиню творили,
Ми, як світло, були би праві.
09.12.96.
***
Чи можна поету кохати?
Хіба лиш чорнило й папір,
Загублене небо і шир:
І рими тяжкі, наче лати.
 
Шикує слова, як солдати,
Щоб з ними з’явитись у двір,
Красою потішити зір.
Від неї тремтять супостати.
 
Він образ народить чудний,
Вхопивши в ритмічній дорозі.
Зрадіє в понурій барлозі
 
Юрмі ненадійній – смішній.
Хоч вітер все нищить на розі,
Для нього – це бриз нестрашний.
09.12.96.
***
Я кличу Спаса думкою святою,
Щоб серце й душу суєтні змирив,
Щоб ангельський нам чути було спів,
Щоб бачити себе не під горою.
 
Щоб дійсність не прикинулася грою,
Щоб гніт не згас запалених олив,
Молитвою підкорювать Хорив,
Не зарости дебелою травою.
 
Тому душа летить в небесний вирій,
І все шука загублений Едем,
Та зрить міраж лиш у пустелі сірій,
 
Ховається у тінь свято - поем.
І радість поміж айстр і хризантем,
Знайде. При осені премилій.
09.12.96.
***
Самотністю лікую душу,
В мовчанні прозріває дух.
Сердечний цілиться недуг.
Спочить від кривд і світу мушу.
 
Недоля загартує мужа,
Навчить різнить де ворог й друг.
По сторінках сутужу плуг,
Своїх обітів не порушу.
 
Так слів розсіяно багато.
Пливе полова. Де зерно?
Мабуть, спустилося на дно.
 
Ця німота, неначе свято,
Словесний піст – п’янке вино.
Чесніше думка слів стократих.
09.12.96.
***
Слова низав я, наче горошини,
Щоби в віршах принести до уваг,
Щоб проросли між зубожінь і браг
І зацвіли, як осінню жоржини.
 
Щоб червоніли, наче горобини,
В сріблястих, пересніжених лісах,
Щоб не згубитись в заростях наснаг,
Не впасти пересмішнику під кпини.
 
Гіпертрофую думку я завжди,
Потоптане шукаю і нечуле.
Хіба пройшло? Тримаюсь, мов за дуло,
 
За цей ковток криничної води.
Хіба любов була коли минулим?
Для того, хто не знав її ходи.
09.12.96.
***
Багаттям бався - не словами.
Нестерпніші, а , ніж вогонь.
Сентенцію цю оборонь,
Шукай її поміж рядками.
 
Із злісними борись думками,
Хай збіжжям не течуть з долонь,
Вогнисько вистрибне до скронь,
Лизне за серце язиками.
 
Побережись лукавих слів.
Якщо тебе хтось хвалить в свято.
Шукай ти помилку завзято,
 
Блажен, якщо її уздрів.
Мовчи, а мо… любов - це брата,
Щоб ти також це розумів.
17.12.96.
***
Не вір моїм крилатим фразам –
Вони натхненно-паперові,
Вони, як цвіт й буяння крові,
Не вір віршованим образам.
 
Цим плутанинам – переказам.
Поет – мисливець, звісно, в слові,
Закайданований у мові.
Він вчить себе, не інших «азам».
 
В житті – романтик-неборака.
Родився мрійником-нарцисом,
Пером воює, а не списом
 
Цей сирота і посіпака.
Тугою блудить, наче лісом,
Повір, що це - лише писака.
26.12.96.
1997
 
***
Вірші, що квіти благовонні,
Незвична тут краса - не зміст.
Хрещато вишивають лист,
Вершать редути оборонні.
 
Нерідко це – крилаті коні,
Кружляють, наче падолист,
Гіркий, а мо… солодкий вміст
Трима в бентежному полоні.
 
Пишу, читаю їх натхненно,
Завжди не вистачає слів.
То мерзнув з ними, то горів,
 
То лобизався достеменно.
Любов, я стверджував, не - гнів,
І жалями проймавсь вогненно.
02.01.97.
***
Закохався в тебе і сонети.
Все змішалось: де мрії, де яв?
Сам подібним до привиду став,
Вздовж і впоперек лину планети.
 
Чи я дійсно подався в поети,
Чи тебе, мов життя, покохав?
Милу бачу у сяйві заграв,
Хоч живу, наче анахорети.
 
Все в тобі фокусує життя,
Ти слова ці шепочеш і рими,
Двох ми схилами йдемо крутими.
 
Це не вірші, це – лиш почуття.
І такі хворобливо - незримі,
Що не вмруть, мають шанс вороття.
16.08.97.
1998
 
***
Ти просила для себе сонет,
Лікувати, щоб болі сердечні,
Почуття, щоб збудив небезпечні,
Щоб відчути відземлений злет.
 
Ти мене величаєш: поет.
І слова все підшукуєш ґречні.
Їх боюся – вони недоречні.
Я – лиш мрійник і анахорет.
 
Я шукаю лиш спокій і тишу.
(Це не просто у плині часу).
Чи бажане тобі принесу,
 
І чи слід в щирім серці залишу?
Чи життя відновлю і красу?
Де вогонь, там і темінь густіша.
19.02.98.
***
Не підвладний для смерті боян.
Спопелити лиш тіло в силі.
Та присяде живий при могилі,
Чи поет, чи лише графоман.
 
І згадає небесний фонтан:
Слів опалених в теплім горнилі.
Рими в груди ввійдуть легкокрилі
І пригорне обновлений стан.
 
Це душа сполучилась з душею,
Бо співець був владикою дум.
Він таланту не кидав на глум,
 
І ось лірою мовить своєю,
Проникає у серце, як струм,
Віддає шану ямбу й хорею.
06.03.98.
Переглядів: 435 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Квітень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz