Вівторок, 15-10-2019, 08:08
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Жовтень » 17 » Малик Віктор, сонети. 17.10.2011 р.
14:45
Малик Віктор, сонети. 17.10.2011 р.
Віктор Малик, сонети. 17.10.2011 р.
 
Сонетяр
 
Прийми мою подяку, Боже,
Що я хотів, Ти все подав,
Коли пустивсь по світу вплав,
Оберігав, як небу гоже.
 
Як вмів Твою я славу множив,
На сторінки сонети клав,
Хвалив я Церкву і конклав,
Хотів на Спаса бути схожим.
 
За благодать тримавсь, за суть,
Хоч розумію: я – людина,
Що сумніви і пристрасть мнуть,
 
Та намагався благочинно
Нести, мов Симон, власний хрест,
Туливши радісно до перс.
18.11.06.
Віршар
 
Не хочу ні похвал, ні слів,
Напився досита, доволі.
В думках ця пря почалась в школі,
Від неї рано посивів.
 
Молився щиро і говів,
Все концентрат доводив солі,
Беріг від ржи себе і молі,
Щоб небо виплести із див.
 
Товчу у ступі, ні - не воду,
Пшеницю, щоб дістать кутю,
В слова одіти мрію моду,
 
Щоб не штовхалась в безпутті.
Підніс на прапор Музу – тезу
І галасую за поезу.
19.11.06.
Поет
 
Поет – шукач скарбів і солі,
Вмістив у серце цілий Глоб,
Готує ліки від хвороб,
Словами вміє зняти болі.
 
Повір, він – раб своєї долі,
З весни до стужі – хлібороб,
Під всякі кулі ставить лоб,
Чомусь у нього нерви голі.
 
Він – рудокоп шукає жили.
Не золоті, бо сам – алмаз.
У римах він залишив сили,
 
Де інспірація – екстаз.
На смітнику і у палаці
Леговище єдиних рацій.
19.11.06.
Поет
 
Я позбираю в небі зорі,
Щоб у намисто нанизать,
Щоб засвітить стареньку «Ять»,
Щоб маячила тим, що в морі.
 
Пора нам виглянуть з комори,
На просторі збирати рать
І за Христом до неба мчать,
В узді тримати тіло й шпорах.
 
Душа свої розпустить крила,
Обніме кожного. І світ
Відкриє святість що носила
 
І в кожного запалить гніт.
Хай не стовбичить каланча,
А світиться, немов свіча.
28.11.06.
Поет
 
Між суєти, тривог, примар
Відшукуй смисл життя людини.
Вміщає світу половину.
Ні – більше. Лід у ній і жар.
 
Бо кожна з них приймає дар,
Талант від Бога благочинний,
Шукає щасть у друзках піни
Від вод солоних до стожар.
 
Збирає спокій, мир, натхнення,
Щоб вкласти букви на папір,
Щоб розповити сьогодення,
 
Приблизить вись, глибини, шир.
Повір, що це – бальзами – ліки,
Що відкривають нам повіки.
30.11.06.
Вол. поетці Галині Приступі
 
Відчули радісну весну,
Коли надворі хуртовина.
Ви поетеса це - повина:
Збудити кволий люд зі сну.
 
В самотності взяли луну,
Щоб оживити Україну,
Щоб відшукати в ній людину,
Що тягне плуг і борону.
 
Ця совість вчинками не стогне,
Бо слово й діло – вартові.
Ви з рим повикладали догми,
 
Та не замерзлі, а живі.
То ж не тремтіть, як білокора,
Бо Музи нині кличуть хором.
27.02.07.
Поет
 
Світів новітніх відкривач
На паперовій бригантині.
Моря скородиш білопінні,
Щоб полюс знав про твій пернач.
 
Ти еверестівський спинач,
Що пастки визначив камінні,
Ти переміг вітри осінні,
Сніги колючі й власний плач.
 
Щоб слово влучне на папері,
Лягло зерном, вродило плід,
У вічність, щоб відкрило двері,
 
Щоб дух його лишивсь і слід.
Виймає серце із грудей,
Щоби світити для людей.
04.03.07.
Поет
 
Ти – серце вирване з грудей,
Що ще стискається поволі,
Ти є віршар, тому без долі,
Аскет для Бога – не людей.
 
Твоя душа, немов Бродвей,
Розхристано стирчать консолі.
І нерви зверху, вени голі,
Як херувим, увесь з очей.
 
Ти носиш голос неба віщий,
Ти лоно всеньких перехресть,
Ти зав’язав словесне грище,
 
Ти сам – сумління, цнота, честь,
Ти не живеш без каяття.
В тобі безсмертя і життя.
06.03.07.
Поет
 
Я сам тремчу на павутині,
Немов пузатий хрестовик.
Балансувати в світі звик,
Закони, видно, ще не чинні.
 
Часи визбирую полинні
Не поковзнувсь, щоб чоловік.
Минулий і майбутній вік
Пришию словом я до ліній.
 
Шукаю образи привітні,
Незримі смисли до основ.
Нерідко зими бачу в квітні,
 
А в лютім - жнив майбутній схов.
Я вчуся рими шліфувати,
Щоб вдіти в поетичні лати.
06.03.07.
Поет
 
Цікавість – перший крок до неба.
Це – поклик Божих хоругов.
Душа уздріла вічний схов,
Пливе до них, немов амеба.
 
Всесвітній зазвучав молебень.
В поета заіскрилась кров.
Він з олівцем спішить на лов,
Щоб бачить щось і чути себе.
 
Що сталось тут? Чому? Коли?
Склада питання, наче карти,
Чужі розв’язує вузли,
 
Свої закручує, як жарти:
Чи «кавість» продають? Цікаво?
Чи хтось спішить на судну лаву?
08.03.07.
Переглядів: 376 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Жовтень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz