Віктор Малик, сонети. 16.04.2012 р.
***
Натхнення крапля й ремесло
Цвяхує думку до паперу
І вимальовуєш химеру:
В руках і човен, і весло.
В світи незнанні понесло.
Ось креативна атмосфера,
З’явився стиль, а ще й манера
І злети думки, глиб і тло.
Вступай з камінням в діалог,
Все оживе, почуєш мову,
Повіриш, що створив все Бог,
Причина всього: Син чи Слово.
Ти теж твори, не будь нероба,
Бо образ ти Його й подоба.
06.12.07.
Слова
Поезія це – магія словес,
Які цвяхують душу до ідеї.
Ти безборонний, наче в Колізеї,
Де тисячі очей не бачать тез.
Повинні пахнуть, мов хрещатий без.
Повір – зростеш в гіганта із пігмея,
Приглянься тут Едіп і Ористея.
Лиш сам не будь, немов пихатий Крез.
Це думки тінь, а мо…, її притулок.
Нехай звичайний лише перелаз,
Пригнись, сховайсь від заздрісного дула,
Бо світ полює правду раз у раз.
Зайди на мить в поетову оазу,
Відкинь свою підозру і образу.
07.12.07.
Вірші
У них твоя частинка раю,
Твоя енергія, твій дух.
Ось причаїлись, як недуг,
За що мене Господь карає?
Чудним стаю, до себе баю,
Їм підкоряю кожний рух.
Вони – мій найвірніший друг,
Неспокій мій і шлях безкраю.
Вірші душі моєї плід,
Це версії, натхнення, сенси.
Сахару й еверестський лід
Вони здружили. Сентименти
Мені підносять на бігу,
Щоб перемірять їх вагу.
09.12.07.
Слова
Людські й Божественні слова
Тепер уже втрачають силу.
В картон заліплені, в могилу,
Де ні добра нема, ні - зла.
Все знівельовано до тла,
Ну де енергія, де сила?
Кістки у літаргії й жили,
Здається все ковтнула мла.
Я ж вірю, що вони не гинуть,
Що в «онний день» проснеться все,
Воскресне у своєму чині
І кома й крапка проросте.
То ж пам’ятай, слова – не ворог
І не сміти, бо ти не – порох.
09.12.07.
Поезія
Цей креатив, цю – неповторність
Вкладай в поезію, у зміст.
Стає одним з пасхальних тіст,
Плачем гобою і валторни.
Звучать мелодії мінорні,
Якщо віршар, в нестямі іст,
Мудріє сам і глибить хист,
Бо він митець – не бутафорність.
Твори традицію, свій міф,
Будь поміж притч, або метафор.
Нехай сармат проснеться й скіф,
Козак – невільник в клітках Кафи.
Мости із літер власну сошу,
Щоби сутужить Божу ношу.
12.12.07.
2008
За Фофановим
Поезія є звір, що страхає людей.
К. Фофанов.
Не бійся це тільки слова,
Що, правда, самомозолисті.
Вони ні - злі, ні - добрі вісті,
Та в них свої святі права.
Від них спухає голова,
Тож відкидай, як древо листя,
Офіри зажени в обістя,
До паперового хліва.
Тож народи нові морфеми.
Хай зміст знайде і звикне люд,
Хай світять й гріють вічні теми.
Ти вірних клич із халабуд,
А страх це також позитив,
Це – крок для тих, хто не любив.
01.01.08.
Поезія
(За Фофановим)
Поезія, немов проказа.
Страхається від неї люд,
Ховається до халабуд,
Вподібнює поета плазу.
Сама ж росте, як метастаза.
У ній і сила й сяйво чуд,
Життя, хвороби, навіть бруд,
Стає в пустині за оазу.
Енергію збира й проміння,
Щоби у вузол зав’язать,
Щоб вчасно висівать насіння.
Хай вироста списаста рать,
Щоб стала проти вовкулака
І захистила одинака.
17.01.08.
Поезія
Веде, як Ехо, в світ широкий,
В суцільну видумку, в олжу.
Все випихає за межу.
Ця божевіль рахує кроки.
У вир подій, ні – ні не збоку.
Ззива. За нею вслід броджу,
Злітаю в вись по віражу.
Спила мої останні соки.
Знов починається сеанс.
Що далі? Чи епілепсія -
Хвороба Божа - вічний транс?
Коли скінчиться мімікрія?
Здається маска проросла
Й кружляє човен без весла.
16.01.08.
Поезія
Вона, що скрипка і смичок,
Свої шукає звукотони,
Складає ноти, наче грона,
І міф замотує в клубок.
В світи іде за кроком крок,
За обрій, у небесні лона,
Встає, мов животворна крона,
Висхід з нудьги у світ пташок.
В ній ліки й цільбоносна сила,
Нектар й амброзія богів,
Льоди антарктик розтопила б.
Хто б доторкнутися хотів.
То ж не страшись її, людино,
Вона – свята, тому й невинна.
18.01.08.
Сонети
Сонет – це вищий пілотаж,
Його не кожний здатний „схавать”.
Колінце викине з – під лави.
В юродство не впади і блаж.
В нім сила й меткість сотні пращ.
Повірте: в рифми він не бавить,
При нім вінок знімала Слава,
Петрарка й Дант вдягали плащ.
Не скалозуб, бо тут - поеза,
Це - жертва неба і землі,
Тут синтез (теза й антитеза),
Катрен з терцетем на чолі.
Буває із хвостом – кодою,
Заставить мислить головою.
04.05.08.
|