Віктор Малик, сонети. 16.01.2012 р.
Поет
Словесні креатуєш страви.
Тут спеції на всякий смак.
Скоштуй, а, може, солі брак?
Чи ці достатньо пахнуть трави?
Він сприйняття шука - не слави
І кожний знає це – дивак.
Чорнило, ручка, пензлик, лак.
Його товариші в неславі.
Поет, здається, не старіє.
Завжди дитина? Ні – юнак.
До Спаса молиться і Дія
І в засуху народить злак.
Задарма варива приймім,
А мо… це корисно самим.
08.04.09.
Поет
Словесне ткати полотно
Станок поставив, власні кросна,
Щоб розповити серце млосне,
Яке просилося давно.
У небо рветься, в вись воно,
Бо жити серед бруду тоскно.
Шукає святість живоносну,
Яка, мов молоде вино.
Бо творчість не замурувати,
Свій має ключ до заборон,
Ламає стіни, вежі, грати
А ше ма… свій аеродром.
Шука словесну материнку.
Нема зупину й на хвилинку.
12.04.09.
Поет
Він на гнізді, немов кокош,
В надії вивести пташата.
Душа поета винувата:
Вона живе, а плоть – небож.
Зате віршар до неба вхож,
Нема у нього супостата,
Шукає креативу - свята,
Бо серцем зрить, де правда й лож.
І дочекавсь – міцніють крила,
Прийшла до вирію пора.
Врослись у плечі (шпальта) сміло,
Щоби добро нести між зла.
І нагадать про світло чесно,
І визволить священні весни.
12.04.09.
Вол. поету – пісняру Олександру Каліщуку при презентації нової книги
Вишукуєте нам весну,
Де солов’ї і в пісні мріють.
Пройшли етапи і завії,
Щоби Волинь будить пісну.
Нам виплітаєте луну
Із звуків болю й ностальгії
І голос Божої Марії
Почули. І не голосну
Мелодію внесли до храму,
Щоб віру зберігати мами.
Молити в ній Святого Спаса,
Щоб благодаті не лишив.
Здається, й тінь іконостаса,
Ваш ангельський шанує спів.
26.04.09.
Поет
Ти на зорі збираєш роси,
Щоб на папері донести,
Щоб нагадати, хто є ти,
Як людські мінливі льоси.
Він, мов священик, Бога просить
Харизм у морі суєти,
Щоб люд святий її вмістив,
Преобразивсь. Хвороби досить.
Малює образи – химери,
Щоб захотілось їх впіймать.
Поет, повірте, - ненажера.
Все творить, ліпить власну «ять».
Цей той, хто взимку для синиці,
Несе і хліба і водиці.
01.05.09.
Поет
Ти в кольорах, у бризках, звуках
Шукаєш суть, її крило.
На радість пишеш і на зло,
Найбільш чомусь в часи розпуки.
Ти на папір цвяхуєш муки,
Скоріш вночі, або як мло,
Тобі пташина і зело –
Елементаж для свят–науки.
Ти світ олюднюєш пером,
Ти весь з легенд, казок і міфів,
Дотворюєш Господній «Йом»,
Ти брат сивіл пророчих й піфій.
Слова тлумачиш і вальори
І встромлюєш у розум шпори.
02.05.09.
Євр. слово «йом» озн. період, день, час.
Поет
Ти у рецептах, у аптеці,
Ти при вазі, де грам й карат.
Безсмертник, маки і блават
Для тебе – друзі. Ти - в мистецтві.
Не можеш вийти з Риму й Грецій,
Бо до вподоби древній лад.
Христу ти – брат - не супостат,
В Єрусалимі ти – не в Мецці.
Ти злото виварити з книг
Замріяв, звісно, ти ж - алхімік.
Прискорюєш, по хвилі біг,
Збираєш тук. Чудний. На зиму?
Щоб по весні пророче баять,
Свою любов нести по краю.
02.05.09.
Поет
Рече Господь: «Творю все нове»,
Тому поет і не спішить,
А, може, оживе на мить,
Немов ікона, тихе слово.
Сюреалізм - його основа,
Йому між світом й небом жить.
Він креатури ненасить
Знаходить. Злото між полови.
Він сам, неначе синергізм,
Свою присутність еманує,
Шука подібність в гранях призм,
У звуках й кольорах не всує.
Живе. Запалює лампаду,
Щоб змерзлу обігріть громаду.
02.05.09.
Поет
То ж умаляйся до мурахи,
Залазь у щілини, на дах,
Або ставай, неначе птах,
Щоб радість відчувать і страхи.
Молися і не піде прахом
Твоє писання. Поряд благ
Замайорять, як маків стяг,
Оці страждання в вічних Прагах.
І хтось відкликнеться, почує
І рідним стане, наче брат,
Нехай не хвалить, не віншує
Це не потрібне. Автор рад,
Що у терпіння зміг відчути
Святі енергії й статути.
02.05.09.
Поет
Поет це – світосприйняття.
Свої акценти і мінори,
Свій дім із мрій будує – творить,
Померлому дає життя.
Вразливий, в корінь зрить, в суття.
Він вільний аж до непокори,
Для нього друзі – місяць й зорі,
Весь з жабуриння й сум’яття.
Та все ж він праведник – страждалець,
Несе святі ідеї в світ,
Не терпить він, щоб величали,
Лиш Богові приносить звіт.
Ховає душу в комірчину
І любить, - не шука причину.
08.05.09.
|