Віктор Малик, сонети. 15.08.2011 р.
***
Чекаю осені й весни,
Коли поет благоговіє,
Тоді триножить власні мрії,
Свідомо поринає в сни.
Тоді весь світ у півціни.
Він починає літургію,
Натхнень чекає, як Месію,
Щоб збудувать свої човни.
На них здолати океани
Без нагород або пошани,
Бо він творець словес і візій,
В руках і серці абразив.
Він теше, ріже, ліпить візи,
Щоб залишитись в світлі див.
13.07.04.
***
Шукаю тиші й таїни,
Де сакраментом пахнуть луки,
Де тануть, як сніги, розпуки,
Не видно виразок війни.
О Боже, радісно війни
І заспокій тремтячі руки,
Неначе жар хай гаснуть муки,
Від кривд й образ оборони.
Я заздрю конику і гузці,
Що серед трав будують дім.
На береги літаю бузькі,
Цей край оспівую своїм
Невпевненим гарячим гласом.
Я в тенорах, ще рано басом.
23.12.04.
Поету Борису Олійнику на виступ у Верховній Раді
Пророком правду проспівав,
Коли країна тріпотіла.
Мурашки аж біжать по тілу
Від кривд, наруги і неслав.
Ступили власно на конклав,
Засвідчили, що голос – сила,
Ви істину принесли білу,
Із плевелів дістали яв.
Аплодувала Україна,
Що умудрили словочинно,
Людський оздобили резон.
Рука терпляча каліграфа
Із лап забрала гостру бронь,
Немов Давид у Голіафа.
23.12.04.
Поет
Це він роздмухує багаття,
Щоб власну обпалити сить.
Йому ж найбільше і болить,
Поет стає рабом завзяття.
Збира по всьому світі лаття,
Щоб наготу свою прикрить.
Він рік вимінює на мить
Тлумачить люду: всі ми браття.
Мордується, не спить ночами,
Щоб думу вивільнить словами.
Все носить правди непотрібні
Для тих, хто зовсім вже сліпий,
Шліфує труби мідні й срібні
Готовиться, немов на бій.
30.12.04.
Поет
Поет, як знахар, як ведун,
Він – жрець, священик при папері.
Сам прикувався до галери,
Щоб жито виросло із врун.
Ой це – самітник і хитрун
Незнані відкриває двері,
Щоб оселитись у печері
Й співать: «Я є Атила гунн».
Поет – це присмак, владна сіль,
Сторожа, щоб не тліла міль,
Хто в сонці бачить діжу, коло.
Лунатик з місяцем на «ти,»
Та він, немов оса, проколе,
Байдужість, що несуть брати.
30.12.04.
2005
Поет
Він вибухнув, немов тротил.
І скреготав, як скоростріли,
Від правд ставав яскраво-білим,
Не озирнувсь ні разу в тил.
П’янила мова, як етил,
Здається, він вже був не в тілі,
З пророком порівнявся в силі
І ... танув лід людино-брил.
Це, видно, ношене страждання.
Не раз його орали шлях,
А той рівняв все без вагання.
Він братом був для бідолах,
Щоб посміявся недолугий,
Хто жив під сонцем без напруги.
04.01.05.
Поету
Не будь занадто заглибоким,
Неначе ребус чи кросворд.
Знайди живий в собі акорд,
Притиш, йдучи на гору кроки.
Світ небезпеками широкий,
Тут квітесеній повен корд.
Йде гра, в ній, певно, сотні орд
Гойдають човен в різні боки.
Ти також плинеш в нім туманом.
Не - слів, ні - постатей, а мла.
Із папірцем – своїм екраном
Міське тлумачиш для села.
І глибина й гірські висоти
Для люду, мов спустіли соти.
12.01.05.
Поет
Поет, бо в нім свята волога.
Вона оздоблює сади,
Вона випещує плоди,
Щоб клер зривав й кидав під ноги.
Свій дім виліплює небога,
Та в нім граніт й вікно з слюди.
Заходь до нього, не блуди,
Повір, тут більш, ніж в храмі Бога.
Це він з любов’ю і завзяттям
Кує ланцюг благим – не татям,
Гаптує серце у сумлінні
З надією, що може хтось
Знайде в нім лепти свято – цінні
І подивується чогось.
13.01.05.
***
Коли замре душевна брань,
Душі торкнеться мир і спокій.
Поля повужчають широкі,
І стане видно власну грань.
Не згинь поміж людських надбань,
Рахуй свої недбалі кроки.
Світ добрий виявиш й жорстокий.
Не падай в мареві плебань.
Цих правд на світі, як людей,
Їх аж мільйони... чи мільярди.
Гей, не сірій, ти ж не - з гусей.
Шлях нелегкий торують барди.
Святим суддею не ставай,
Бо від таких горбатий край.
15.01.05.
Поет
Намолене, старе перо
Беру і волочусь по світу.
Я можу тим заволодіти
Ключем, де сплять добро і зло.
Фавор в душі, війна чи мло.
Папір зацвів: весна чи літо.
Кого я маю ще навчити,
Себе? Щоб не мертвіло тло.
Розмова йде, думки рікою.
Проблеми і хвороби гою.
Коли б хто ще чув, окрім Бога.
Я б вірив - недаремний труд.
Душа засяяла б волога,
Зазеленів, нарешті груд.
15.01.05.
|