Віктор Малик, сонети. 14.11.2011 р.
Віршар
Ти серед них, немов сновида,
Мов ворон білий, відчайдух,
До шлей не кличеш і попруг,
Поводиря й не просиш й гіда.
Не обмине тебе корида,
Бо ти аскетам брат і друг.
Із рук не випускаєш плуг,
Межу не виореш сусіда.
Тобі б перо, папір, сопілка
Й вірші тлумачаться на спів.
Ріка завжди для тебе мілка,
Русло поглиблюєш віків.
Ти мудре бачиш й недолуге,
Лікуєш з радістю недуги.
24.08.07.
Поет
А ти перо і біл-папір
До серця щиро пригортаєш,
Щоби людська зубаста зграя
Широких не зламала крил.
Талант ховаєш від горил,
Котрий по всіх світах вітає,
В руках тримаєш небокраї,
Христову правду влив до жил.
Проміння зв’язуєш і роси,
Зливаєш в кратер для жертов,
Збиваєш в камінь ноги босі
І на стежках ще видно кров.
Бо ти - поет, естет, теолог
Святе оберігаєш поле.
28.08.07.
***
Я в кузні з молотом в руках
Виковую рядки сталисті.
Мо…, недолугі і перисті,
Та це мій тин, стіна і дах.
Від них я не чекаю благ,
Бо тут не пристрасті, не вісті,
Потрібні тлумачі речисті,
Щоб не втопитися від браг.
А ще у них Ісусів стяг
Пасхальний той - червоно – білий.
Цей для аскетів, не - ватаг,
Що світ заполонили цілий.
Когорти слів веду на битву
Із злом. Відточую молитву.
28.08.07.
Віршар
Живу я складністю сонета.
Кладу в дворим’я вісім слів.
Катрени засвітить зумів.
Мораль виспівую в терцетах.
Топчуся стежкою естета,
Знайду красу в буянні слів.
Поміж кропив і будяків
Поет шукає паритети.
Засолодив життя віршами.
Вони і спеції, і сіль.
Розчистив ними шлях до храму,
Зігрівсь і відпадає цвіль.
З них виклав пліт, розмітив межі,
Щоби звести достойну вежу.
29.08.07.
Поет
(за Достоєвським)
«Красивий міф спасе цей світ»,
Що стогне від гріхів і болю,
А хтось одну красу на волю
Пустив у плав із юних літ.
У багнах згине між боліт,
А слово має, корінь, долю
І краще справиться із роллю,
І дасть напаснику отвіт.
Не помилився Достоєвський,
Передбачав словесну гру,
Арбат він розумів і Невський
І психології нору.
Хтось хитро плутав, «міф» відрізав,
Нагу красу пустив без ризи.
29.08.07.
Поет
Пливу з пером в словеснім морі,
Збираю бризки і відсвіт.
Штормить уже десятки літ,
Та я привик до цього скоро.
Лиш повертаю човен в пору
Із досвідом, як древній брит,
Латаю парус – вертоліт,
Лечу, якщо потрібно вгору.
А ще молюсь на бурних водах,
На них людський гамую біль,
Молитву істу хвиля родить.
Нема такої поміж піль,
Бо твердь нам подає надію,
Я ж літери по морю сію.
30.08.07.
Поет
В клубок енергії зв’язав,
Щоб ще комусь принести бонус,
Щоб хтось згадав «во время оно»
І сам себе з багна підняв.
Повір, що слово - архітрав.
Ні - не стоять без нього дому.
Воно розсіє страх і втому,
В нім Дух, який довічно прав.
Тож емануй це на папері.
Галапагосом хай стає.
Тут світ новий відкриє двері,
Тож відшукай на нім своє.
Думки твердіють, родять тіло,
Як серце образом горіло.
09.10.07.
Поет
Світ будиш дзвоником сріблистим,
Несеш гірлянди – сльози рос,
Які зібрав між жит і прос,
Щоб нанизати у намисто.
Душа стерильна? Ні, лиш чиста,
Вона жива посеред гроз.
Плете драбину з в’ючних лоз
І кличе: «Люди, в небо лізьте».
Це він шукач метаморфози
В лісах літот і порівнянь.
Чужі лікує варикози.
В душі його мистецька брань.
Він зло вимінює в добро,
Бо у руках не меч - перо.
09.10.07.
Митець
У дерево, що без плодів,
Ніхто не кидає камінням.
Терпи, бо в тебе є насіння,
Яким із генів володів.
А мо…, ти спокою хотів,
В нім небезпека – жабуриння.
Стаєш, мов сонечко осіннє,
Холодним між коротких днів.
Тож народи поки вагітний
Свій задум, може, - креатив.
Ставай Калькуттою чи Віднем,
Хай кожний бачить твій Хорів.
Жива людина між містерій -
Енергій згусток і матерій.
11.10.07.
Поет
Поет світився на екрані.
Слова і рими верз і віз
І настругав їх цілий віз -
Соцреалізм - безбожжя рани.
Він не воскресне з цього стану,
Не вимерзне із льоду – лінз.
Здається б скелю перегриз,
Такий упертий в балагані.
Пішов би десь в опочивальню,
Вірші мотав би у клубок
І віддавав би їх до пральні,
Цим до Христа зроби в би крок.
Ще скільки ж треба жуйки – гуми,
Щоб мізки склеїти у тлуму?
01.12.07.
|