Віктор Малик, сонети. 12.12.2011 р.
Поет
Це - ти вирівнювач доріг,
Ні - не земних – свято – духовних.
Печешся за єдинокровних,
Щоб марафон скінчили біг.
Тож поспіши аби до криг
Шлях вимостить словесно – мовний,
Твердий, надійний - не умовний,
Щоб Спас поміг – тоді би встиг.
Зв’яжи есеями думки,
Знайди сентенціії речисті,
Встроми свої ключі в замки –
Відкриються таємні вісті.
І полікуй криївки серця,
Поки ще генофонд не стерся.
11.05.08.
***
Слова збиваю у есеї
І замикаю у сонет.
Нехай відважиться естет
І відімкне мою ідею.
Мовчить, як правда Набатеї,
Чи світиться, як віра Вед,
Частує, як Предтечу мед,
В пустелях мертвих Іудеї.
Повір: тут більше, ніж слова,
Тут Логос схований від світу,
В них діалог із Богом трива,
Бо ми таки Його є діти.
Шукаймо небо в нетрях себе,
Бо Спас для нас – Кросворд і Ребус.
11.05.08.
Поет
Себе ти вилив на папір,
Надію змалював й тривоги
І серцем вимостив дорогу
Поміж стремнин і прірв, і вір.
Діставши еталони мір,
Позначив вікна і пороги,
Шлях показав святий до Бога
І Схід - Христа – Орієнтир.
Перо твоє - різець сталистий
Фіксує думки залюбки.
Все вище – вище … Благовістя
Скликає в небо на віки.
Ти вилучаєш святість раю
І світишся, якщо співаєш.
13.05.08.
Поет
Стаєш джутом в духовній бойні,
Де є мільярди кровотеч.
Ти кров спиняєш, що картеч
З судин дістала в час не гойний.
Ти, може, є найбільш достойний,
В устах твоїх словесний меч.
Від зрад лікуєш і від втеч,
Пригашуєш пожари збройні.
Святий - бо дружиш із Христом.
Стаєш Добро і Миро - творцем,
Ти заспокоюєш, як бром,
Ти - хлібодар словесних порцій.
Бо світ – мудрець і світ – вар’ят!
Своїх шука – не Божих свят.
23.05.08.
Поет
Ти завагітнів, наче колос,
За мить словесний вродиш плід,
Ти заступаєшся від бід,
Коли бездушшя котить полем.
Сліпе навколо, нице й голе
Веде насилля, гидь і СНІД.
Інстинкт – вогонь - душа, як лід,
І рідко хто щось в Бога молить.
Світ зачаклований чи мрець?
Не намагає навіть встати,
Гниє, бо тля – вже не жилець,
Стають в’язницею палати.
Ти ж Слово сій святе пречисте.
Хай сяє, як з роси намисто.
23.05.08.
Пані Поліні,
екскурсоводу по Святогірському Зимненському монастирю
Це ви доносите любов
В черстві серця, а ще й байдужі.
Нехай зігріються від стужі
І хай Волинь воскресне знов.
Історій відімкнули схов,
Щоб води пили не з калюжі,
А з джерела блаженні душі,
Щоб гріла всіх церковна кров.
Вуста оці, що благовіст,
Розносять славу, кличуть в Зимно,
Щоби зросла з пасхальних тіст,
Батьківська віра благочинна.
Ми вдячні вам за екскурс. Браво!
Що причастили величаво.
24.05.08.
***
Можливо, я молюсь єдиний
За цю розхристану Волинь.
Хтось про ліси співає й синь,
А я про люд невинно – винний.
Збираю душі благочинно,
Як вмію, очищаю тлінь,
Будую храм, прошу у сінь,
Щоби зігріти благостинно.
А люд, як люд, по власних нішах
І знов земний будує рай,
Забув слова й видіння віщі,
Що ми – в гостях, що може… край.
О, Боже, дай мені терпіння,
А всім надії на спасіння.
25.05.08.
***
Знов налили трутизни в жили.
Чим кров очистити від бід,
Як вибратися з цих корид,
І зло з мечем зустріти сміло?
Я ж душу гартував і тіло,
Чекав дозріє гідний плід,
А круг шипшина й хитрий глід,
Що рух … під шкіру лізуть сміло.
Тремчу, що мить стікаю кров’ю,
Волаю: «Боже, не покинь,
Тебе завжди я славословлю,
Про це засвідчить вся Волинь.
Подай нам вчасно антидота,
Щоб скисли трутка і підлота».
15.07.08.
***
Для чого ставите в вину
Мою любов і справедливість?
В цих правдах бачу Боже диво
У світі ржи і полину.
Не об’являючи війну,
Все топчетесь по наших нивах.
Криве несете й горделиве,
В країну зводите сумну.
А я спішу в Чертог Ісуса
І мир Його благовіщу.
То ж пропустіть священноруса,
Хай затеплить свою свічу.
Покиньте заздрість, не судіть,
Поки жива сердечна кліть.
15.07.08.
***
Неправда, наче метастаза,
Готова відібрать життя,
А ще тривоги й сум’яття
Стискають, мов удави – плази.
А ти відшукував оази,
Немов аскети каяття.
Своє всамітнював суття,
Боявся мирскості й прокази.
Зібрав, а с ким це розділити?
Хто - друг, а хто все ж - супостат?
Хто святість здатен оцінити?
Чи в змозі тато, мама, брат?
Якби спустивсь архістратиг,
Стопталось зло від дужих ніг.
15.07.08.
|