П`ятниця, 18-10-2019, 18:24
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2012 » Березень » 12 » Малик Віктор, сонети. 12.03.2012 р.
20:51
Малик Віктор, сонети. 12.03.2012 р.
Віктор Малик, сонети. 12.03.2012 р.
 
***
 
В клубок намотую безсоння.
І нічка причаїлась днем.
Скрипучим доторкну мечем
Папір і лину на осоння.
 
Сідлає темінь підвіконня,
Пегасом бавиться, конем.
Дістануся небесних тем
В своє я вірю незбороння.
 
Іду за Спасом до Голгофи.
Нанизую і сльози й строфи,
Молю, як жінка - хананея.
 
І каюсь, як розбій. Згадай.
Висить безславно портупея.
Та чую я: „Трезвись і чай”.
28.01.02.
***
 
Стоока ніч, як херувим,
Розставила байдужі крила
І паранджею землю вкрила,
На небі засвітила німб.
 
Гіпноз прикрасить сон усім:
Душа летить на берег Ніла.
Безрухе тіло залишила,
Щоб взять папірусу для рим.
 
Десь схід зайнявся від іскрини.
Світає, рвуться пуповини,
Зникає темінь, лиш вуаль
 
Ледь - ледь накинула на очі.
Нічну скінчила повість. Жаль.
Чубатий день струмить урочий.
28.05.02.
***
 
А говорили: не горить
Рукопис – плач душі людської.
Повірив...Спалах, наче Трої,
З’їда вогонь життя, як сить.
 
Сльоза твоя і дума вмить
Стає безсилою золою.
Прозрів – усе було лиш грою,
Ти ж - попіл посеред століть.
 
Людина – дихання вологе.
Зникає, наче тінь убога,
А, може... ні. А як же Спас.
 
Страждав. Помер. Воскрес для тебе?
Не зникне слово й мрія – плаз.
Фіксує Бог усе на небі.
28.05.02.
Слово
 
Без рук і ніг – незборна сила.
Це віще слово, як мотуз,
Стискає, наче пресогруз,
Душа без дій, хоч без вуздила.
 
Воно розжарює до біла.
Не надівай йому картуз.
Вмирає ладний чорногуз,
В часи завій – обмерзлі крила.
 
Прониже серце, як стріла,
Несправедливе, з стану зла.
Слова заквашені на піні -
 
Поету - їжа, зброя й сон,
Надійний міст у драговині,
І відблиски святих вікон.
30.05.02
2003
 
***
 
Шукаю шану для сонета,
Що загубився між століть.
Його свята, натхненна кліть
Міць випробовує поета.
 
Тремтять омега, альфа, бета.
Їх хочу думкою зігріть,
Зібрати в павутинну – сіть,
Щоб з них виковувать стилета.
 
Видовбувать сталистим нішу –
Міцні склепіння, стіни, днища
І залишитись, мов чернець.
 
Не згину, дам, повірте, раду,
Дух допоможе і Отець -
Із Сином з рим змурую владу.
09.02.03.
***
 
Він закохався у вірші,
Ні, це - не звичка, це - хвороба.
Зігнувсь, сховав в коліна лоба,
Щоби бурштин збирать в душі.
 
Сп’янів, немов від черемші.
У них прикраса і оздоба.
Твоя зродила їх утроба,
Тому вподібнився баші.
 
Чарівний світ, мов Атлантида,
Царем накинута хламида,
Тобою зрощений Едем.
 
Ти плинеш повінню німою
Між яви, снів, словес, дилем,
Щоби всміхатися весною.
21.02.03.
***
 
Коли скінчаться вже гостини?
Не сплю, на варті, як ратай.
За Музою із краю в край
Все волочусь. Хіба не кпини?
 
Можливо, я у чомусь винний.
Вирощую словесний рай.
Хотів би кинути і втай
Огородитись полем мінним.
 
В душі звучить: А це для чого?
Ти сам цю випростив дорогу,
Люд супроводжувать на шлях,
 
Щоб солодив свої гіркоти.
За дух тримавсь і Божий дах,
Щоб знав мелодії і ноти.
21.02.03.
***
 
Чи незабудки, чи блават,
Мо..., васильки, чи щось між ними?
Назвав би кольори твоїми,
Бо в них блакиті аромат.
 
Відтінків більше у стократ.
Мелодія і поступ рими,
І ритми ледве уловимі -
Все перевожу на карат.
 
У них проміння й голос неба,
Христу я вірю, чув про Феба.
В очах джерела Гіпокрени.
 
Скоштуй і станеш, як поет,
У них артерії і вени,
Що живлять пісню і сонет.
21.02.03.
Поезія
 
Піду до Музи у лікарню,
Щоб виразку німу зцілить,
Щоб лінь відкинути і сить
І темну висвітлить ліхтарню,
 
Щоб одіж відшукати гарну,
Сонет сталистий обрамить,
Щоб котики вербову віть
Народжувала лапідарні.
 
Ох, ця поезія - отрута.
Волає: волі і спокути,
На паперовий кличе луг,
 
За виднокіл, у безгрошів’я.
До Вольтових згинає дуг,
Де світло - тіні й білокрів’я.
06.03.03.
К.Т.В.
 
Збираєте сонетні буки,
Щоб нанизати на екран,
Щоби прозрів в людини стан,
Зацвів, запах, розстали муки.
 
Святі почули Музи звуки,
Голгофський струс, Господній план.
Заколосивсь пшеничний лан,
Волошки й мак взялись за руки.
 
Ви копіткий нужденний стяг
Підносите із противаг,
Хай майорить на вітрі дужім.
 
І кличе нас на Гелікон,
Щоб душі стали не байдужі,
Хай п’ють вино з дозрілих грон.
02.04.03.
Переглядів: 386 | Додав: Send | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Березень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz