Віктор Малик, сонети. 10.10.2011 р.
Поет
Візьму я ручку і папір
І душу словом полікую,
Бо рими краще, ніж пілюлі,
Бо супокій несуть і мир.
Світ перемірю вздовж і вшир,
Знайду гніздечко для зозулі.
Де взять слова гостріші кулі,
Щоб свій заштопати мундир?
Себе шикує люд і клір,
Думки хай переважать дуті,
Вірш ссе без серця, як упир,
Усе, як сповідь, все по суті.
Чи хто колись занурить очі
В недоспані поетом ночі.
08.09.06.
Віршар
Усе життя на папірець
Пришив я довгими ночами.
Всю мудрість вичуту від мами
І те, що нас навчав отець.
Пригаптував, немов взірець,
Вмістив оголеним до рами.
В нім чистоту й життєві плями
Хай овіває вітерець.
Поезія, скоріш тривога,
Тонкий душевний костогриз.
Це мій двійник, що так без проби
Глибоку в сущу душу вліз.
Ношу, не вигнати, страждаю,
Шукаю хвірточку до раю.
16.09.06.
Поету
Пора спинить натхненний біг
І потриножить вокалізи.
Без дозволу у душу лізуть,
Потоплять мій нездалий бриг.
Від спек серпневих і до криг
По всіх окраїнах без візи.
То Еверест, то башні Пізи -
Я духом побувати встиг.
Я душу висушив і тіло,
Прийняв глибоких сотні ран,
Ставало чорним, де є біло,
Та не кидав я міру й сан.
Тепер собі читаю речі
І мудрість миру й колотнечі..
16.09.06.
Віршар
«Смішний в романтиці, у мріях,
Поверх людей, держав, світів
Шукати правду захотів
Посеред рим, та ще й без дії.
Павук снує, та розуміє.
Ти ж не збудуєш навіть хлів,
А дім, чертог і поготів.
Не будь, поете, як повія!»
Митця так розум дорікав,
А той тримав папір й писало
І діалог на вірші впав.
Поет для себе: «Це ж не сало».
По сторінках пустився вплав,
Сумління, щоб не дорікало.
17.11.06.
Віршар
Я не Верлен, щоби ламати
Живій риториці хребет.
Для мене рима, наче свято,
Коли я з нею тет-а-тет.
Вальори кличу на банкет,
Півтон примушую звучати.
Стають, як культ. Мої це – лати.
Смакує цим боєць - естет.
З’єднай добро й красу в єдино,
Ну як в Едемі, у раю.
І хаос спинить космос чинний.
Я – Божа твар, на цім стою.
Я маю дух, я не - худоба.
Господній образ - я й подоба.
17.11.06.
Поету
Не треба, не малюй портрет,
Щоб душу полотно не вкрало.
Гостріше жала це писало,
Не розпинай, бо ти – естет.
Прострілюєш, як кулемет,
Мов снайпер цілишся удало.
У серце щось гаряче впало...
З життям прощається поет.
Святу приховуй добродію,
Скарб вилякає від очей.
Покриє сакрамент завія
І не проснешся між ночей.
Ой не світи, прошу, лучину,
Бо це приводить до загину.
17.11.06.
Поету
Не слухайте Уайльда, друзі.
Він без моралі, лиш в красі,
Він не - митець, він, як усі,
І без хребта, і в не напрузі.
Розбещеність пасе на лузі
Чесноти поряд по росі,
У сентиментах у грісі.
Чи може бути вірним Музі?
Що тут прекрасне, що бридке,
Що є святе, що неетичне?
Все переплутане й вузьке.
Для Божих - майже демонічне.
Христос є Істина і шлях,
Життя. Добро. Краса і Стяг.
17.11.06.
Поету
(За Достоєвським)
Чекав краса врятує світ.
Свят – простота, думки блаженні.
А той стає, як навіжений,
Не викараскатись з боліт.
Тютюн, вино і джинс від літ
Панує заздрісно, мерзенно,
Христа відкинуто презренно
І Церкву випхали за пліт.
Ти ж, Федоре - такий наївний.
Ну що з тебе... минулий вік.
Пророкував ти досить дивно,
Правдиво: люд часами - дік.
Ні не краса – червоне море
Заполонило діл і гори.
18.11.06.
Поет
Ти знов без сну, пасеш Пегаса.
Дивись від слів не захлинись.
Напевно заморозить вись,
Що не дихнуть, вона, що ласо.
Напроти стій іконостаса.
Твоє це місце, світу - вісь.
Ну потерпи, хоча б на дісь,
Щоб в океан не внесла маса.
А ти з людським у герці словом,
Щоби навчить байдужий люд,
А він своє по світі ловить.
Христа не чує, топче в бруд,
А ти з сонетами на торг,
Ну це все рівно, що у морг.
18.11.06.
Віршар
Я ранок вкрав таки для Музи.
Прийшла, торкнулася крильми,
Здається, стали ми дітьми
І босі бігали по лузі.
Засвідчились: натхненні друзі.
Ми - спільники в святій пітьмі,
Не згубимось поміж юрми,
Бо з слів виковуємо узи.
Клялись у вірності нужденно,
З проміння виплітать косу,
Дружить вечірньо, нічно, денно,
Ходить з сонетом на росу.
Із рими ткати павутину,
Ловить довірливу людину.
18.11.06.
Поет
В тобі розпечений мангал.
На нім словесну смажиш їжу,
Щоб по ріці, веснянім крижжі
Нести на велелюдний бал.
З пером ти дійсний Ганнібал,
В твоїх руках хвостаті віжжі,
Несе Пегас по бездоріжжі,
Стаєш, немов імперіал.
Дбайливо сплів із слів мотуззя,
На нім підвісив всеньких світ,
Склав піраміди із галуззя,
Зелені, наче живопліт.
Ти – джерело, свята оаза,
Де никнуть болі, хвор, проказа.
18.11.06.
Поет
(За Ортегою і Гасетом)
В твоїх руках колода карт
І грою інтригуй партнера.
Тут сіль і перець, і селера,
Твоїм борщам почався старт.
Розмитикуй про власний арт,
Бо це мистецька свят – манера.
В руках танцює баядера:
В спокусу впав, забіг в азарт.
Ти всіх запрошуєш до кола,
Ведеш щасливий діалог,
Мов соловій виводиш соло.
Для всіх ти – голуб, не – бульдог.
Не стій, а прилучайся , брате!
Адреналін тут можуть взяти.
18.11.06.
|