Неділя, 20-10-2019, 18:21
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Серпень » 12 » Леонович Галина, вірші. 12.08.2011 р.
17:38
Леонович Галина, вірші. 12.08.2011 р.
Галина Леонович, вірші. 12.08.2011 р.
 
Другові
 
Друг Божий
Другом став мені...
І це - не випадковість.
Зовсім не вві сні
Сам Бог дарунок
Простягнув мені.
Чомусь мені?...
Подяка полилась
Рікою: у ті дні
Я славила Отця,
Співаючи пісні,
І дарувала радість
Перехожим всім.
Ту радість - всім...
Друг Божий
Другом став моїм...
 
***
 
Чисті серцем Бога побачать...
Матв. 5:8.
 
Бачити Бога...
Як падає сніг,
Листя з дерев облітає,
Сльози від радості
Й біль, що без слів
Божу любов відкриває.
 
Бачити Бога
Можуть не всі –
Хтось в це не вірить,
А хтось не бажає.
Цінний дарунок
То є для душі,
Хто його має...
 
Бачити Бога
Ми можем завжди,
Коли серце чистеє маєм.
Божого Сина побачим сліди,
Як тільки цінуєм
Й в житті помічаєм...
 
Квіти благословення
 
Квіти радості
Я хочу дарувати
Кожному, хто прагне їх прийняти...
Дивні квіти! А хтось не помічає,
Або ж потреби в них не має.
Любові квіти
Красу небесну мають
І зранені серця зціляють.
А ось букет –
Це щирість-квіти,
Які бажаю я дарити.
Довірливо їх простягаю,
У простоті
Благословляю...
 
***
 
Прославляю Тебе!
За світанок,
За народження нового дня,
Що прийшли у життя так неждано, -
Засвітилась у щасті душа...
 
Прославляю Отця,
Що зі мною,
Як безмежного неба блакить.
Найцінніше - що маю в Ньому,
В Його світлі й любові жить...
 
***
 
Вже скоро весна,
І сонце зігріє
Маленьку стеблинку.
Радітиму я,
Побачивши знову життя...
І так несподівано
Пам'ять залишить стежинку,
І зверне кудись в забуття...
Ось прийде весна!
А я не одна:
Поруч живі травинки.
І горнеться ніжно
До Бога душа,
Відчувши тепло стеблинки...
 
Скоро зустріч
 
...Ще на землі,
А так про зустріч мрію.
Несказанно радію...
 
Небесний Друг,
Тебе так полюбила.
У снах спішила...
 
Минають дні,
І зустріч наша близько.
Схиляюсь низько...
 
Щаслива я –
Мене Ти розумієш.
Втішати вмієш...
 
...Ще на землі,
А Ти усе вже знаєш.
Мене чекаєш...
 
Море життя
 
По морю життя
Я іду до життя,
Що в Вічності нас чекає.
Хоч хвилі важкі,
Але сонце здаля
Надію в мені зігріває.
 
І руки міцні
Тримають мене,
Ніжні руки Господнього Сина.
І вже хвилі важкі
Не лякають мене -
Я радію, немов дитина.
 
Море життя...
Лише вірою йду,
Лише вірою я тримаюсь.
Але берег ясний
Бачить тільки душа,
А я їй довіряюсь...
 
Так полюбив...
 
Як сніг ще землю біло не покрив,
Я чула голос: «Так я полюбив!»
І ця любов у серце увійшла,
І в нім жила, росла, цвіла...
 
Любив мене Господь, як світ творив,
Як бачив ще дитям, мене хранив.
Як тихі сльози вітром утирав
І сонцем ніжно-ніжно зігрівав.
 
Вселяв надію, щоб міцніла в ній,
І спокоєм вкривав у сні...
Дитинства рани зболені лічив
Й промінчик щастя в серці засвітив.
 
Він бачив, як шукала зміст життя,
І як боялась подивитись в майбуття,
Щоб хтось прийшов і щирість розділив,
І розуміння квіти подарив...
 
Роки ішли, і юність проминала.
Кого - не знала, а чомусь чекала
Того, що мене і таку любив,
І Сина кров'ю за гріхи платив...
 
Так полюбив мене Творець тоді,
Як не були прожиті мною дні,
Коли Його я зовсім ще не знала,
А лиш душа хвалу складала...
 
Тепер я розумію, яке щастя маю!
Щоб розказати - слів таких не знаю...
Лиш серцем зрозуміти мене може,
На жаль, людина все ж не кожна.
 
Як цвіт весни ще землю не покрив,
Я чула голос: «Так Бог полюбив».
І та любов у серці є жива,
Розквітла неповторністю, проста...
 
Син Бога
 
Ти для себе мене відкупив.
Возлюбив! Возлюбив! Возлюбив!
 
Не залишав ніколи і на мить –
Рука Твоя мене хранить.
 
Я особливою була в очах Твоїх,
В сльозах моїх...
 
Так тішився, коли Тебе шукала,
Як серце щиро відкривала...
 
Лише в любові все прощав,
З любов'ю ніжно утішав.
 
«Улюблена, - мене Ти називав, -
Лише для мене будь...» - бажав.
 
І вірність, що в Тобі є,- неземна,
Безмірна, вічна, осяйна!
 
А як в устах моїх «люблю» тремтить,
Твій погляд ніжністю горить...
 
Галина Леонович
 
Народилася 22 червня 1966 року в мальовничому селі Набруска Маневицького району Волинської області.
 
Розмірковуючи про зміст життя на землі, ще з дитинства свої роздуми й мрії почала виливати в перші віршовані рядки. Освіту здобувала дома.
 
Рідкісний діагноз захворювання змушував проводити роки дитинства в стінах будинку. Кімната, вікно та нестерпний біль тіла... так пройшло дев’ятнадцять довгих років...
 
Але несподівано для всіх сталося диво. Після тривалого лікування в Київському НДІТО вона вперше почала ходити, хоч на милицях, але самостійно. Радість переповнювала серце, світ змінився і все навколо... У 1987 році її вірші вперше були надруковані не лише в районних періодичних виданнях, але й в обласних та республіканських.
 
Перша збірочка поезій „Мовою душі” побачила світ у 2006 р. Мовою душі продовжують промовляти до нас твори, які увійшли до її другої збірки.
 
Приводить Бог в життя моє людей
І промовля: „Ти маєш їх любити!
Коли побачиш безнадії смуток у очах,
З жертовною любов’ю біль цих душ ділити...”
Переглядів: 542 | Додав: Send | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz