Вівторок, 15-10-2019, 08:07
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Жовтень » 28 » Лель Олександр, вірші. 28.10.2010 р.
14:52
Лель Олександр, вірші. 28.10.2010 р.
Олександр Лель, вірші. 28.10.2010 р.
 
* * *
 
Батьків сад в ранковій сивині
Гне вітрами долу мокрі віти,
Мов стріча уклінно. А мені
Журні очі нікуди подіти.
 
Як згадаю, скільки щедрих літ
Він охоче роздавав дарунки,
Як веснянка наряджала в цвіт
За рум'яні осені цілунки,
 
Серед віхол пісню снігурів,
Що в душі довіку не зносити.
Тільки жаль, бо сад вже постарів,
Почали вже кучері лисіти.
 
Обсихають гілочки слабі,
Круговертю падають додолу.
Та не зсохне, батьку, по тобі
Пам'ять в моїм серці вже ніколи.
 
Дядькові Степану
 
Вертає пам'ять думу-незабудку,
І журно погляд лине від села.
Чому дорога у сльоті та в смутку
Тебе назавше звідси відвела?
Я знаю, що нікому ти не зрадив.
Я вірю, вірю: у боргу не був.
Та де ж тепер жаданої поради
Шукатиму на завтрашню добу?
 
Святиня
 
Стоїть над проваллям, неначе сирітка,
Роками чекає, що хтось пригорне...
Лише гайвороння прокаркає зрідка,
Від річки до лісу зробивши турне.
Самотньо стоїть... в бур'яні по коліна,
Мовчазно голівку схилила в журбі,
У ранах безглуздя її серцевина.
Сліди дикунів, як рубці на горбі.
Стоїть, а в домівках вже душі черствіють,
Злетіти б — та висне колючая сіть.
Ще вольнії вітри прилинуть, розвіють
Гацьковану „правду” — клеймо лихоліть.
Я чую, повірте, їх дихання нині,
До тліючих скарбів нема вороття.
І люд православний поверне святині
Її благодатне одвічне життя!
 
* * *
 
Хатини в зажурі чорніють,
Горбатіють стіни, мов спини старих,
І марно надією тліють
На руни завзяті, на радісний сміх.
Господарі їх відреклися,
Придбавши домівки їв землі,
А діти в світи подалися
На кращі та довгі рублі.
Ось так заростуть бур'янами
Двори, а то й села довкіл.
...З яких же це пір поміж нами
Зів'янув душі чистотіл?
 
800-метрова смуга
 
Здається мені:
На бистрім коні
Лечу, ухопившись за гриву,
Крізь роки назад,
Де прадіда сад
Чуприну обвітрює сиву.
 
Де жайвора спів
Чекав, а не стрів —
Вороняче „кра” ріже душу.
Кляни не кляни —
Сплели бур'яни
Давно здичавілую грушу.
 
І гірко до сліз —
Весь терном обріс
Спустошений клапоть над Бугом,
А дзвони землі
Скликають жалі
Зціляти смертельну недугу.
 
Та плачем благань
Не стерти цю грань,
Неначе межу при городі.
Кому долі суть —
З хрестом привезуть,
А іншим байдуже та й годі.
 
О прадіда край!
Прости, не ридай,
Я жалем тебе не збороню.
У вирій буття
Бездомне дитя
Неси ти назад, сивий коню!
 
* * *
 
Земле, земле!.. Ти давно
Стала нічиєю.
Рівчакове мутне дно
Марить течією.
 
Ані сонця навкруги,
Ні хмарин в баюрі,
Бо прадавні береги,
Як фортеці мури,
 
Що були колись, мабуть,
Кораблям причали.
Козакам у славну путь
Тут пісні звучали.
 
У коханні кавалер
(Ще прапрадід, може,)
Признавався, а тепер
Все оце не боже.
 
Тиша страху, пекла кліть
Здичавілі зміни.
Верби з дуплами століть
Дохиляють спини.
 
І приблудливе гуся,
Що шукає воду...
Ось така картина вся
Правди про природу.
 
Сирітська старість
 
Ґуля, гуси, ґуля
Крильцями до двору.
Закотилась куля
На вечірню пору.
 
Світла дух спускає
Зі шпиля костелу1,
Їжиться, лякає
На якусь холеру.
 
Я й собі несміло
(Засиділась ніби)
Піднялась, а тіло —
З кам'яної глиби.
 
Скорше б та доріжка,
Що на спокій гожа,
Довела до ліжка,
А там — воля Божа.
 
Чи зустріти днину,
Чи піти зі снами...
Тяжко мені, Сину,
Гірко до нестями.
 
---------------------
1 — захід сонця (приміт. авт.)
 
Сестриці-вдовиці
 
Три верби-праверби дитинства мого
Зрослися-сплелися в долині,
Неначе скорботи вдовині,
Стояли дерева донині.
Поглянеш — жахнешся: Ого!
Без ліку чверть віку, як ми, пастухи,
Корів заганяли у трави.
Самі ж бо, без тями лукаві,
Чекали хмаринок появи,
Забравшись ген-ген на верхи.
...Вітри ж наганяли грозу весняну,
Скосила одну блискавиця,
І впала зі скрипом вербиця,
Лишивши заплакані лиця
Сестрицям до вічного сну.
 
* * *
 
Долі — налякані олені.
Все перетрощать — не руш.
Діжі, гріхами засолені,
Сховані в погребах душ.
Вистоять, стануть, як демони,
Та й розіллються до дня.
І здогадайся: а де вони —
Грішний святому рідня.
Все це, хоч істина, прокляте
Буде Всевишнім, бо й слід.
Смішно шукати у покладах
Нашу причину всіх бід.
 
Не гасіте вогонь
 
Оббивайте поріг. Не лишень при нужді
Оббивайте поріг у матусі,
Хай при цьому візитному русі
Не зачиняться двері в людському гнізді.
 
І гостинці, однак, гроші їм — не ціна,
А щедроти цілющого слова.
Ним лікується роду основа —
Наливається квітом сповна.
 
Жар багаття його від сердець, від долонь
Спалить ваші і біль, і тривогу.
А коли за рукав тягне час у дорогу,
До побачення ви не гасіте вогонь.
 
До зими
 
Навіщо ту мені зажуру лишню!
Прип'яті завше руки до чола,
Гадав, що поморозь оділа вишню —
Насправді, косу мама розплела.
Ой рано шляхом вирушати, рано,
Котрий поволі сковує зима.
Хай довгим буде, хай безпечним, мамо,
Як порятунку іншого нема.
Поміж снігів, морозів, заметілі
Із літа я носитиму тобі
Барвінку цвіт і ягоди доспілі, —
Лише б навік не тішитись журбі.
 
Доля
Балада
 
Де джерело дзюрчить криничне,
Повинно буть життя довічне,
...Щоб завше квітнуть молодою,
Верба живилась тут водою.
А клен стрункий супроти неба
Все пригортай її до себе.
Ось так у парі милувались,
Коли освідчились — побрались.
І при зорі весняним віттям
Сплели гніздечко любим дітям,
Де безтурботні пташенята
На сонці гріли груденята,
Потрохи крильця піднімали —
Небесні плеса обнімали.
В години тихі вечорові
Шептав їм місяць колискові.
Щаслива мама разом з кленом
Плекала доленьку щоденно.
Однак в лиху осінню днину
Рубці стиснули серцевину.
І листя сипалось від болю
По зрошенім сльозами полю.
Одне пташа сім'ю лишило —
Навік голівоньку схилило.
Верба, пригнічена бідою,
Напів покрилась сивиною.
Частенько відтоді, бувало,
Журбою серце обливало.
Бо не змогли вітри, тумани
В душі загоїти ті рани.
Та жити треба, треба жити —
Дитят леліяти, ростити.
А час летів, не оглядався,
Один за одним птах прощався.
В чужім краю шукав удачі,
Гілки лишаючи тремтячі.
І любо стало, і добріше —
Своє вже старшенький колише.
Молодші вижити привчались —
Трудились, вчилися, кохались...
Та вдарив грім посеред літа,
Яким душа сповна розбита.
Дарма дзюрчить вода-живиця —
Скосила клена блискавиця.
Луну жалю пускають дзвони
Посеред крони, серед крони.
Смолиста шаль лягла на віття —
Не пережить таке страхіття.
Геть посивіли з горя коси...
І гнуть, все гнуть печалей стоси
Вербу, мов ниточку з капрону,
Від сліз в криниченьку солону.
У самоті не затонула —
Сім'я надію повернула.
Злітались діти — іскри щастя —
До джерела, як до причастя.
А з ними — ходором внучата,
І лебеділа рідна хата.
І знову серденько вдовине
На ласку щедритись повинне.
І буде тут життя довічне,
Бо джерело дзюрчить криничне.
 
Хлібодари
 
Вечоріє. Земля прохолола
Від спекотного полудня вже.
З часом тихо тут стане довкола,
Ось лиш поле комбайн достриже
 
По останній пливе він загінці,
Золотистих морів корабель.
Скоро будуть від зайців гостинці
Як повернуть батьки до осель.
 
Солом'яні свіженькі копиці
Рівномірно лягають в стерні.
Загоряються вікна в світлицях,
І туманиться гай вдалині.
 
Десь доносяться відгуки грому,
Та безпечні тепер жниварі,
Впорядивши, забули про втому
І про те ще, як тнуть комарі.
 
На зорі завтра скирти піднімуть,
Орачі вирушатимуть в бій,
Ляже глибоко плуг під озиму,
І засіється нива надій.
 
А сьогодні в обіймах малечі
Кожен з них розуміє, в чім суть.
І дружини на стіл прямо з печі
Запашний коровай подають.
 
Хай він завше гостює в оселі —
Перетворює будні в свята.
У шкільному портфелі,
У солдатській шинелі
Й на одцвівшій пастелі —
Його крихта свята.
 
* * *
 
Хай ростуть наші діти,
Як під вікнами квіти,
Щоб людські зачаровувать долі.
Як у лісі грибочки —
Милий син, люба дочка —
У сімейному дружному колі.
 
Хай ростуть наші діти,
Щоб дерзати, творити
Чудеса двадцять першого віку!
Білорусі курчатка,
Вам життєва загадка
Таємницю відкриє велику.
 
Хай ростуть наші діти,
Щоб всім серцем любити,
Бути поруч з добром і в розмаї.
Тож скоріш виростайте,
Сміливіше злітайте
У замріяні далі безкраї!
Переглядів: 429 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Жовтень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz