Середа, 23-10-2019, 09:29
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Січень » 7 » Лель Олександр, вірші. 7.01.2011 р.
14:37
Лель Олександр, вірші. 7.01.2011 р.
Олександр Лель, вірші. 7.01.2011 р.
 
***
 
Самотнє кохання — цвітіння без плоду,
Примарна надія, нечуті слова,
Верба, що схилилась в замулену воду.
Самотнє кохання — навіщо бува?!
 
***
 
Знай, чарівнице-веснянко.
Серце й досі береже
Пам'ять цю, хоча не п'янко
Під акаціями вже.
 
А забулось — пригадаю
Вечорів травневих юнь.
Свіжий вітер, дику зграю
Поміж громових відлунь.
 
З ляку зойкнеш — заспокою
І в обійми поселю.
Не було мені з тобою
Ані смутку, ні жалю.
 
Як дитині біля мами —
Любо, мило над усе.
Не гадав, що за літами
Осінь все це рознесе.
 
***
 
Пройдеш і глянеш без жалю,
Упустиш в серце жало.
Чи знала ти, як я люблю?
Чи знати не бажала?
 
Обох давно байдужий слід
Завів глибоко в осінь.
А той вінок весняних літ
Не сплетений і досі.
 
Коханій
 
Чому, і досі не збагну,
Не залишив її одну?
Тому і спалює мене
Любові коло вогняне.
Та не жалкую, що згорю,
Бо запалю в собі зорю,
Аби сіяти з висоти
На всі омріяні світи.
На всі світи, на всі краї,
Щоб уквітчати шлях її.
 
Самотність
 
Тихо. Зірно. На воді
Ні човна, ні хвилі,
Лише пари молоді —
Лебедята милі.
Пасма вкрили неба край,
А тумани — луки.
Заблукаю я, нехай
Стихне біль розлуки.
Перегукнеться мені
У вечірню пору
Те кохання вдалині,
Те страждання поруч.
Защемить і запече,
Та не зніме втоми,
Бо підставити плече
Нікому. Нікому.
 
Уперше
 
Ані зіроньки довкола,
Ані місяця вгорі.
Скрипне в сінях бабця квола
Та й погасить ліхтарі.
 
І за тином-перелазом,
Де травиця у покіс,
До світанку будем разом
Щастя пестити до сліз.
 
Як устами личко втерши,
Обцілую груди вніч,
Все, що скоїлось уперше,
Ти прости і возвелич.
 
Я ж бо пахощі отави
Щедро в коси переллю.
Стануть заздрити лукаві
Від цікавості й жалю.
 
Чули? Бачили? По слові
Тому сміх, а тому жах.
Тільки байдуже любові,
Що обожнює свій шлях.
 
***
 
Даремний відлунок —
Туди вороття не буває.
А вже ж закохався,
Коли пригадався
Цей перший цілунок,
Що й досі уста обпікає.
 
***
 
В думках такий переполох.
Однак не пізно.
Стрічали захід ми удвох,
А схід — нарізно.
 
Ти розчинилась у ночі,
Як мед у каві,
Лишивши наміри ні з чим
Мої лукаві.
 
Солодкий присмак віднайду,
Зволожу губи.
Не на біду, не на біду,
Коли ж бо любий.
 
***
 
Травнева ніч, глибока ніч,
А ми її прислуги.
Бузковий квіт опада до пліч
Від радості чи туги.
 
Де відблиск місяця навкіс
У срібнім переливі,
Там руки горнуться до кіс,
Такі ще несміливі.
 
Там тихо шепчуться вуста:
Дрімай, зірнице рання.
Там щедро пагін пророста
Великого кохання.
 
***
 
Пішла без вагання
По сивім тумані
Русалкою вбрід,
Як зіронька рання
Розквітла на лані —
Згубився той слід.
А я із журбою
Стою на розпутті —
Лічу вечори.
Не знав, що тобою
Дороги забуті
З тієї пори.
Цілунком терновим
Прощається літо
Під спалахом зір.
Від тої любові
Об камінь розбито
Життя до сих пір.
Переглядів: 471 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz