Вівторок, 22-10-2019, 23:08
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Грудень » 24 » Лель Олександр, вірші. 24.12.2010 р.
14:00
Лель Олександр, вірші. 24.12.2010 р.
Олександр Лель, вірші. 24.12.2010 р.
 
Грішне щастя
 
Не це ти мовила, одначе —
Не здогадатися не міг,
Коли душа дівоча плаче
Чаїним голосом. Та гріх
 
Любов спокусливо гнуздати
Чи силоміць зганяти в сіть.
Осіннім листом наші дати
Розвіє пам'ять. А за мить
 
Усе повернеться потому,
Проси, моли, повір — дарма,
Бо серцю, вічно молодому,
Забути щастя сил нема.
 
***
 
Біля серця холоне рука,
А від вітру тріпоче обнова.
Така довга дорога, така...
Від твойого прощального слова.
Ще учора нас літо вело
У намріяні радощі свята.
Позабудеться те, що було,
Не возз'єднана доля розп'ята.
І на радощах втне гопака
Листопад, дочекавшись фіналу.
Така довга дорога, така...
А колись найкоротша бувала.
 
***
 
Я вкотре думками зворушу
(Хоча знаю — собі в протиріч)
Те, що звабило серце і душу
В цвіт любові під зоряну ніч.
Як признання юначе й дівоче
Поєдналось — обох окриля,
Де у темряві ставу охоче
Яворове дрімало гілля,
Де цілунки — устам на потіху.
П'янко очі блукали між вій.
Тільки щастя мелодію тиху
Силоміць обірвав буревій.
3а весною вже літо студене
І назавше не прощений гріх,
Бо ніколи-ніколи до мене
Ти не вернеш із давніх доріг.
 
Безвинна грішниця
 
Хай буде поруч таїна.
Коли не вдома, не одна.
Коли в уста цілунки поспіль,
Ніяковію і мовчу,
А він запалює свічу,
А він заманює у постіль.
 
Дівочу долю не каліч:
Благає ніч, шаліє ніч
І губить зоряні корали.
Спиняю подих, але йду
Чи то на щастя, чи — біду.
Не знало серденько, не знало.
 
Уже безсила я іти.
Прости, захиснице, прости
Душі невинної владику.
Бо не жалкую, ні. Хоча
Згоря воскова свіча —
Любов палатиме довіку.
 
Лишайся поруч, таїна,
Коли не вдома, не одна,
Коли цілунки всюди поспіль.
Ніяковію і мовчу.
А ранок зблиснув по плечу
Й заглянув у прим'яту постіль.
 
Все одно
 
Тої світлої давньої миті
Не вернути ніколи, а жаль.
Як серпанками віченьки вмиті
Віддзеркалили неба кришталь.
 
Не байдужі, не злі, не лукаві,
Не обманливі серцем, либонь.
Закотилися глибоко в трави
До гарячих юначих долонь.
 
Спалахнули вогнем блискавиці,
Засльозились, грозою немов.
Хто в такому бентежному віці
На твою спокусився любов?
 
...В іншу душу чуття перелиті
Чи на власному бродять соку,
Все одно тої давньої миті
Не зустріти мені на віку.
 
***
 
Прийди, прийди і возвелич
Цю довгождану нашу стріч.
Коли спаде з кленових пліч
Додолу сонце малинове,
Ти уведеш мене у ніч.
Сльоза благання з карих віч:
— Душі і долі не скаліч,
Іще не пізнана любове.
 
Зустріч
 
Не в силі відвести очей.
Розвіяти думу не в силі.
Душа солов'єм на вітрилі,
І я ради неї — лакей.
 
А погляд навпроти блука.
А голос чарівний навпроти.
Возносить обох на висоти
І довго не опуска.
 
Межа любові
 
Хмеліє гарячим напоєм
За стінами полудня час.
Ми двоє у темряві, двоє
Мовчання поєднує нас.
 
На відстані долі охоче
Долоні в долоні кладу.
Вишукую праведні очі,
Знаходжу вуста на біду.
 
Прости, почуття неслухняне.
Лякаюсь: а ось відчужу.
Хай світло у шиби загляне —
Розширить чи звузить межу.
 
***
 
Я прийду,
бодай через провалля глибокої ночі
і загляну
у заголені з-під чуба
вікна мого порятунку.
Хай світло не згасне у них,
хоча щастя і обмаль —
пригорща.
Розсію по тих стежках,
де ступає твоє серце.
І згодом,
через зими та весни, заврожаїться,
аби на теплий дощ.
Ти тільки повір
у родючість моєї душі.
 
***
 
Чом це і звідки
На серці журба?
Квітка до квітки
Не любо хіба?
 
Квітка до квітки –
Не любо, хіба?
Нащо ті свідки?
Вони ж бо німі.
Переглядів: 468 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz