П`ятниця, 18-10-2019, 18:19
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Жовтень » 19 » Лель Олександр, вірші. 19.10.2010 р.
00:30
Лель Олександр, вірші. 19.10.2010 р.
Олександр Лель, вірші. 19.10.2010 р.
 
* * *
 
Вірші, як люди. І здавен
Різняться духом, таланами.
Один підніме крила ген
За мить якусь над куполами,
А інший, мов слабке дитя,
В колисці дум дозріти хоче.
По добрім слові до пуття
Веде поет його охоче,
Щоб не згубився, не змарній
Посеред буйного врожаю.
...Ось так і я своїх синів
У світ між люди виряджаю
 
Благословен ти будь,
мій колисковий краю,
отця обитель,
прадідів земля —
усього роду,
чий корінь — у глибінь віків,
а пагін — у безсмертя.
 
* * *
 
Родино близенька,
Далека родино,
Вклоняюсь низенько.
Усіх вас уклінно
Віншую словами
На многая літа.
Хай буде між вами,
Мов річка розлита,
Дорога щаслива
І доля Господня.
Хай сіється злива
У душі добротна,
Хай повниться радо
Твоє покоління,
І кожен нащадок
Прийме благостиню.
Вклоняюсь до сходу
За доньку, за сина.
Бо й я з цього роду
Не є сиротина.
 
Одвічна дорога додому
 
Летять роки, мов журавлі у вирій,
Дитячий рай лиш в пам'яті сія.
Хоч уві сні я інколи не вірив,
Що вже й своя народжена сім'я.
 
Свої турботи, радощі, печалі,
Прийдешнього життя стрімкий потік,
Та дім, звідкіль вели безкраї далі,
Безсилі розлучити вже навік.
 
Допоки в нім єдине, невгасиме,
Гаряче серце мамине на всіх,
Воно зігріє і дочку, і сина.
Його забути — найстрашніший гріх.
 
Тому... Тому ніколи не вагався,
У сокровенне завше поспішав,
З чарівним краєм заново вітався
На видноколі мальовничих трав,
 
Де колоситься золотом пшениця,
В проміннях сонця пеститься село,
Стоїть, стрічає батькова криниця,
Немов маяк, на щастя, на добро.
 
Повз неї стежка в'ється до хатини,
Коромислом уперлася в поріг,
Щасливий погляд матері й дитини
Щось найдорожче знову приберіг.
 
Цілую губи, що мені співали
Душі та серця лагідні пісні,
Цілую очі, котрі недоспали,
Посріблене волосся по весні.
 
Цілую руки ті, котрі носили
І день, і ніч мене у пелюшках,
Які орали, сіяли, косили, —
Лише б у світ злетів, неначе птах.
 
І я злетів, щоб знову прилітати
Здалека до родинного гнізда,
Бо знаю, знаю: свого соколяти
Матуся, як світанку, вигляда.
 
Мрія першоцвіту
 
Частенько з порога вдивлявся у світ,
Який мені шлях вибирати.
— Оманливим стане душі перш цвіт.
Приглянься, подумай і зваж все, як слід,
Так радили батько і мати.
 
Ремінісценція
 
Як хочеться мені
Співати не сумні
пісні,
Звернути в те село,
Де завше весело
було,
Де розквітав стократ
В білявім сяйві хат
рай-сад,
Де мальви край воріт
Плодили колорит
на світ,
Де юних літ кортеж
Пробіг — не здоженеш.
І все ж
Мене благословля
Прапрадіда земля
здаля,
Де в хащах варбняка
Звивається-тіка
ріка,
Де бусол не летить
У прірву лихоліть.
Стоїть
Лиш цвинтар та пустир
І туга до сих пір,
повір!
Та хочеться мені
Співати не сумні
пісні.
 
На Святого Василя
 
Запалала не свіча —
Новорічна зірка,
А маленьке козача
Вже гука з подвірна:
— Гей, прокиньтеся мерщій!
Саме ж бо сьогодні
Вам Василь у Рік новий
Шле дари господні.
Вийшов батько та й блага
До оселі щиро:
— Якщо Божий ти слуга,
Так заходь із миром.
Уклонився вдячно гість,
Увійшов у хату
І повів жадану вість,
На добро багату.
За святого Василя
Обсіває сміло
Ще й при тому промовля:
— Щоб з весни родило,
Щоб велося у хлівах,
Повнилась комора,
Щоби був подальший шлях
Без біди і горя!
Звіншував. На слові тім,
Склавши знак хрещатий,
Поспішив сусідський дім
Щедро обсівати.
Всю рідню, хрещених всіх
Привітає свято.
Скільки щастя і потіх!
А іще в придаток
В торбі з маком калачі,
У кишені — гривні.
Для душі, немов ключі, —
Дні оті предивні.
 
Берегиня
 
І
 
Наснилось... О Боже! До отчого дому
Ледь-ледь шкандибаю по скибах ріллі,
А сивую неньку, усю в голубому,
Розвіяв, розсіяв туман на жалі.
В обійми гортаю, в єдине всеціле
І долі благаю, молюся, нехай
Ген зливою змиє з душі почорніле,
На клоччя розірве шалений відчай.
Я силоньку маю. Я біль переборю.
Останню надію у світ поверну.
Та промінь світанку поміг ізнадвору
Щасливо позбутись жахливого сну.
 
II
 
Зранечку, як заголубів
Понад полями неба вись,
Моя ти нене сива мріє,
Чолом до сходу повернись.
На горизонті вгледиш сина,
Свого приблуду з чужини.
Така вже доля соколина,
Її даремно не вини.
А як не стрінеш? Звечоріє –
Перед іконою благай.
Моя ти нене, сива мріє,
Чекай, на кращеє чекай.
 
III
 
Невже ж ви, мамо, посивілій?
Чи, може, дещо обновили
Красу «оси у вишні цвіт?
Не так давненько колискові
Співали нам, а в благослові
Душі лишився заповіт.
 
Ви, мамо, трішки посивіли,
Зненацька, мабуть, оповили
Сріблясті іскорки зими.
Неначе вчора перші кроки
Через шкільні юначі роки
Здійснили разом з вами ми.
 
Ви рано, мамо, посивіли,
Не всіх іще благословили
Нас на весільнім рушнику.
А серце стискує до болю.
Невже ж, невже ж бентежить долю
Трима її на волооку...
 
IV
 
Серед весни, немов у сні,
Кружляє цвітом сніг лапатий
А дітям знову вирушати.
— Гей, нумо, коні вороні!
І росить очі мовчазні
Сльозою на порозі мати.
 
V
 
Все благає мати: „Не відмов, не смій”,
Поспіша віддати скарб мізерний свій.
— Знаю, синку, мало, та прости стару,
Що могла, зібрала. Ще, дасть Бог, зберу.
Аби хліб, водиця... Буде — проживу,
А тобі згодиться мо, на річ нову.
— Що ви, аніскільки! Не благайте, мам,
Знаю, син я... Тільки вже і батько сам.
...І довіку діти лишаться в боргу.
Та не засмутити б неньку дорогу.
 
VI
 
Заквітчалась веснонька хутенько,
Під вінець зібралася немов.
Хай святиться ім'я твоє, ненько,
Твоя щира ласка і любов!
 
Ми з-під твого серденька по світу
Розбрелись по росяних стежках.
Тільки день обпиленого цвіту
Зводить нас усіх під рідний дах.
 
Заясніють віченьки старенькі,
Радість миттю, вихлюпне з душі...
Хай святиться ім'я твоє, ненько,
Котрим я ніколи не грішив.
 
* * *
 
Куди було мені до інеї?
Та що там грамоти, повір,
Коли життя всього ліцеї
В її вертілись голові.
 
Моє минуле без обранця
Чомусь не знало вороття.
А баба Гандзя, баба Гандзя —
Енциклопедія життя!
 
Пригоди правила, бувало,
Про пана, жида, козака...
Дитя, що в хмизі ночувало,
Дрімучим пралісом блука.
 
Всіх поіменно перелічить,
Немов учора те було.
А як згадає, як засвідчить —
Сама ж ходила під столом.
 
Усе доречно, в цьому дусі,
Аж серце тиснули жалі,
Гуділи дзвони в Розпадюсі1,
Як припадали до землі.
 
І Оболоння2, і Стависька3,
Й Безодня4 ніби в міражах.
Не приглядатимуться зблизька,
Коли за дротом їх межа.
 
Такі бувальщини правдиві
Були цілющим джерелом.
І я, шукаючи споживи,
До баби душу вів смерком.
 
---------------------------------
1, 2, 3, 4 — місцеві урочища, окремі з них — за кордонною смугою
1 — за легендою, тут провалилося село, звідки ніби чується стогін.
 
* * *
 
Ранній ранок, вечір пізній.
Спека, холод —і зуби скаль...
Та завжди в бригадній кузні
Тарабанить дід Коваль.
 
На розжарену болванку
Зграбно молот покладе.
Почаклує й наостанку
В бочці гордо поведе...
 
У воді шипить залізо —
Від Вакули чортів хвіст.
Необтесаний огризок
Вибрав форму я а весь ріст.
 
...То сокиру поштахує1,
То станвагу2 окує.
Плуг до вечора змайструє.
Скільки їх за житіє?!
 
Мутра3 сипались стократо,
Прибавлялись обручі, —
Все робив мастак завзято,
В руки молот беручи.
 
-------------------------------
1 — надає початкової форми (діал.)
2 — стальвага (пол.)
3 — гайки (пол.)
Переглядів: 498 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Жовтень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz