Вівторок, 15-10-2019, 07:54
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Грудень » 17 » Лель Олександр, вірші. 17.12.2010 р.
18:21
Лель Олександр, вірші. 17.12.2010 р.
Олександр Лель, вірші. 17.12.2010 р.
 
***
 
О скільки, скільки тої осені –
Одна лиш згадка до пори...
Як полоскали трави росяні
Лелечі крила на зорі.
 
Як залицявся ясний полудень
До чорнобривців за паркан.
Усе, що мріялося змолоду,
Тепер здається, мов обман.
 
Коли ж за тінню вечоровою
Плелися марева сумні
А над пожарищем—дібровою —
Прощально скиглив птах мені.
 
А вже по нім вітри непрошені
Несли з дощами сум і жах.
О, скільки, скільки тої осені —
Одна лиш згадка по ночах...
 
Хризантеми
 
Ще учора стрункі,
Наче дівоньки перед сном,
Залицянки вели під вікном.
А за нічку голівоньки
Сивенькі через тин
Похилили на вічний спочин.
 
Грудень
 
Ой, недарма він зимової вроди! —
Щойно заглянув, а вже навкруги
В білі кожухи одіті городи.
Сковані льдом зійшлись береги.
 
Рясно звисають на віттях крижалі.
В знаках-коралах поля і сади.
Ну, а цей місяць все далі і далі
Срібні лиша візерунків сліди.
 
***
 
Стояла відлига,
І танула крига,
Та вечір дихнув морозцем
Безжально так, різко...
І коси берізки
Примерзли до снігу живцем.
 
За’ надцять надворі.
В нежданому горі
На дах похилилась вона, —
Без шалі, без свити...
Безсилий зігріти
Її місяченко-юнак.
 
Даремні сподівання
 
Ой, рада б зима залицятись до літа,
Та тільки суперниць доволі - ого!
То, ніби весна біля серця зігріта,
То зваблює осінь таємно його.
 
Їм байдуже все. По сусідству забава.
Які почуття - теревені одні.
І гасне надія, така величава,
І мулиться віра на самому дні.
 
Бува, пересипле травневі стежини
Чи жовтня одіне у білий бушлак1.
Півкроку б назустріч, до щастя півднини,
Однак сподівання даремні, однак...
 
1 - шапка (діал.)
 
***
 
Хоча морозець і запах,
Злегка замели сніговії,
Та лютий давно без надії
Короткий завершує шлях.
А березень кличе весну —
До сонця протягує руки,
І я повертаюсь з розлуки —
Пробуджуюсь, наче від сну.
 
І забринять серця
 
Між тисяччю людей, між тисяччю доріг
Зустрів і загубив, знайшов і не зберіг.
А хто ж зігріє душу?
Пливе кудись, пливе жива ця течія.
Не спиниться й на мить - їй байдуже, а н...
А я шукати мушу.
 
Не можу не знайти чаруючу красу,
Де сонця ясний квіт заплівся у косу
І променіє сяйвом.
Де ніжний, ласкавий погляд віч
Обніме самоту, повернеться навстріч –
І стане спомин зайвим.
 
Ні смутку, ні журби. І страху аніде.
В єднанні світлих мрій нас доля поведе
У завтрашнє жадане.
І забринять серця - не віддзвін кришталю.
А поки між доріг чекаю і молю,
Коли цей час настане.
 
***
 
Вже обрій доганя проміння вечорове,
Берізкам вітерець косички розпліта.
У спогадах моїх ти маришся, любове,
Та жаль... Чарівна юнь назад не поверта.
А місяць щодоби приходитиме знову,
Хоч не такий, як той, з далекої пори.
Та все ж я поведу одвічну з ним розмову
Про те, де заховав дівочі вечори.
 
Обнадій
 
Може, серцю і гріх,
Може, думці не личить,
Та ступив на поріг,
Та заглянув у вічі.
 
На півкроку закляк,
Занімів на півслові.
І стояв би ось так
Серед сяйва любові.
 
Не відчуж — попроси,
Обнадій світлу мрію.
В океані краси
Потопати волію.
 
Хай байдужий всьому —
До мети я причалю.
Лиш чому ти, чому
Криєш душу вуаллю?
 
***
 
Як плесо річки в срібнім сяйві,
В'юнка стежина від моста.
Слова, слова... Тепер ви зайві —
Одні лиш руки та вуста.
 
Пахучо стелиться отава,
І роси — зорями на ній.
І ти, негадано ласкава,
І я, щасливий чародій.
 
Серця і душі в володіннях
Принцеси ночі. Не відмов.
Благословляй же, мить осіння,
На вічну праведну любов.
Переглядів: 482 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz