Михайло Лаврентій, вірші. 9.08.2011 р.
РОЗСТАВАННЯ
Розставання... Слів немає... Тупо так...
Я все мовчу...
В грудях кисню не хватає...
Сказав сам, та не почув.
Все без мене якось сталось.
Був я свій - тепер чужий.
В почуттях не розібрались...
Пустка в серці - вовком вий...
Одинокий у мовчанні.
Світ затих навкруг.
Мовчить. Згасло полум'я кохання,
Спалахнувши лиш на мить...
Ніхто мене не питався,
Лиш сказала кілька фраз.
Світ ілюзій враз розпався
І не стало більше нас...
...Я живу. Життя триває...
Сірі будні - день за днем.
Та єство свята бажає.
Того, що коханням звем...
19.09.2007
СІРІСТЬ І БІЛИЗНА
Я не чую серця ударів,
Я не знаю, чи любить воно.
Сірий будень моїх кошмарів
Тупить все і мені все одно...
Чи сміюся я та радію,
Чи в печалі чекаю на зміни.
Відчуваю: невпинно дурію,
Бо все біле - знадвору і стіни...
Не стараються більш зупинити,
Коли я розмовляю з собою...
Бо спішать всі постійно жити
В круговерті з своєю журбою...
Я ж стараюсь хоч щось робити,
Без надії на новизну...
Розучився я, мабуть, любити
Через сірість і білизну...
м. Боярка 1.12.2007
САМЕ ТИ
Ми чекаємо нової істини,
Прагнемо бути усі щасливими,
А насправді лишаємось різними,
Проте саме тому особливими.
І не знаю - живемо чи граємось
У це, справді наївне, життя.
В кожному кроці ми сумніваємось;
Цим притуплюєм всі відчуття...
Час пролітає і ми вірим, що віримо,
Навіть надіємось, що любим когось.
Проте насправді всі живимось мріями,
Тому живи саме ти, а не хтось!
м. Боярка 12.12.2007
Я
Я людина, котра загубилась
Серед пустки байдужих днів.
Мить щаслива лиш тільки наснилась,
А мені не хватає снів.
Я не можу так довго снити.
Час пробудження вже настав!
Буду мріяти , буду любити -
Я сьогодні щасливим став.
Хай на мить, може лиш на хвилину,
Я повірив, що все ж люблю.
Та проте я люблю безупинно
І тому я себе віднайду.
25.12.2007
ПРОСТО ПРИВІТАННЯ
В день святковий, у колі друзів
Пригадай ці слова мої.
Найстрашніше у світі - байдужість,
А найкраще, коли свої
Випадково тебе згадають
І, можливо, банально, без слів,
Проте щиро тебе привітають,
Щоби очі твої ясні
Знов заграли веселкою мрії
І відчула - потрібна ти
Твоїм друзям, котрі зуміли
Вільну мить лиш для тебе знайти.
Привітали... і знов в круговерті
Сірих буднів, раптових свят
Закрутило їх всіх... і безсмертя
Знову втратять в буденності днях.
Будь безсмертна по своїй суті:
Вір, надійся, твори, люби...
Ми до будня чомусь прикуті,
А ти святом життя зроби!
8.01.2008
ЖИВА ПРИРОДА
СНІГ
З неба падає сніг, наче біла вуаль,
Покриває поля і біліє вся даль.
Вже не чути пташок, тиха ніч надворі.
Шахти трубить гудок, світить місяць вгорі.
Зірки ясно блищать, тому видно як вдень.
Та лиш тихо бринять звуки ніжних пісень.
Гарно так навкруги, що співає душа.
Ти прекрасна єси, Україно моя!
21.02.1999
ВЕСНА
Усе навкруги вкрило снігове покривало,
Ніщо не залишило, та, мабуть, й того мало.
Тому що атакують пушинок міріади
Нещасну землю цюю, в все те лиш заради,
Заради того, щоби розтануть навесні.
Неначе до свободи полинути у сні.
Та це усе лиш мрії, солодкі та ясні,
Й лежать сніжинки тії холодні та сумні.
Весна усе ж настане, й зберуться всі в одне,
І не врятують ті греблі - вода усе знесе...
19.02.1999
УКРАЇНСЬКА НІЧ
Нічка ясна надворі, місяць світить ясно,
Зірок повно угорі - все таке прекрасне.
Сніг пухкий лежить в саду, все як по-новому.
Я собі спокійно йду по снігу пухкому.
Тихо, гарно так навкруг, аж душа радіє,
Весь біліє виднокруг, ясно так біліє.
Очі в мене вже болять, гарно так ввишині,
Давно люди усі сплять, та не спиться мені.
Як єство моє засне, коли спать не хоче.
Бо ж які прекрасні є українські ночі...
21.02.1999
ДОЩОВИЙ СЕЗОН
Барабанить розлука в шибку.
Осінь скиглить, зриваючи лист.
Навкруги талий сніг, сиро, гидко.
Що ж поробиш - такий падолист.
Сирість крутить, ламає коліна,
Заставляє забути про сон.
Нескінченні дощі. Гниє глина...
Дощовий нескінченний сезон.
10.11.2002
ШЕПІТ ВІТРУ
Продовжує плакати небо,
А вітер шепоче мені,
В веселці ясніє крайнебо,
Ще й промені сонця ясні.
Це наче прощання із літом,
Що йде невідомо куди.
Земля ще в зелене зодіта,
Дерева ж - хоч в листі, - сумні.
За осінню небо все плаче,
І плуга чекає рілля...
Веселка, як міст той, неначе,
Враз літо та осінь єдна.
І далі шепоче щось вітер,
І листя із крони зрива.
Земля хоч в зелене зодіта,
Осіння ж надходить пора...
10.10.1999
|