Михайло Лаврентій, вірші. 7.06.2011 р.
ЗУМІЙ
Зумій проказати "люблю",
Як трепет проймає все тіло,
Як квітка до сонця в гаю
Пелюстки протягує сміло,
Коли та бездонна блакить
П'янить і запалює мрії,
Коли серце хоче любить
І гріє в січневі завії.
Зумій прокричати "люблю",
Бо гріх отоді промовчати.
Ти душу відкрий їй свою,
Щоб щиро змогла покохати...
25.07.2002
ТИ САМОТНЯ
Ти самотня, не можеш радіти,
Ти сумна, твої очі сумні.
День пройшов як і вчора: без квітів.
Час летить, а в душі ми одні.
Боже мій - де твої ідеали?
Де та ціль, до якої ми йшли?
Самота все чоло поорала,
Пил розсіяла зниклих подій...
27.05.2002
ЛИСТИ
Немає мрій, без тебе тихо,
Серце спокійно ритм свій б'є.
Нема тебе - без тебе пусто,
Погляд красу твою не п'є.
Поїхала, так треба, значить,
Знову кілометри надій.
Ти напиши, якщо щось значить,
Мовчання те, на двох, навпіл.
Я напишу, чекай привіту, я напишу,
Пошлю - прийде.
І, не чекаючи отвіту,
Сяду писать, напишу ще.
Листи летять, немов на крилах,
Мої думки несуть тобі.
Ти не соромся, моя мила,
Пиши щодня, пиши мені...
Курличуть журавлі крізь осінь,
Та я пишу тобі листи.
"Приїдь", - в листах мене ти просиш,
Я в відповідь: "Вже краще ти"...
Липень, 2003
ЗАПАХ ОСЕНІ
Запах осені крутить коліна,
Повертає зі сну і тривожить мене.
Я змінитись не зміг, хоч хотів докорінно,
Докорінно змінити усе і себе.
Переваги невдач все прокручував знову і знову,
Все шукав ті слова, які раптом забув у цю мить.
Не згадав - ти пробач, так хотів би вернути розмову.
Ту, що вчора була і зуміла нас двох розлучить.
Я стояв і мовчав, ти хотіла все щось пояснити,
Та пропали слова і мовчання окутало нас.
Я б тоді закричав, бо хотів тебе й далі любити.
Та про що я не знав й віддалялись ми мовчки весь час...
Неминучість тих слів мене знову чомусь полонила,
І лежу у пітьмі, заворожений ними здавна.
Я любив все життя, але, може, вона не любила.
І тому я забув, а вона не почула слова...
б.10.2003
ЛИШЕ ЗНАЙОМІ
Я зустрів уже вкотре її
На порожнім, холоднім пероні.
А навкруги самотні, навкруги чужі,
Але й ми лише тільки знайомі.
"Я люблю" - все соромивсь сказать
І не міг подивитись у вічі
Тій, котра теж навчилась мовчать
У байдужості сірому світі.
І здавалось, нікого нема,
Лише я та вона - тільки двоє.
Все кричало, чекало слова,
А слова поглинались юрбою.
Я ж чекав на ту мить, коли будем одні,
Коли зможемо вдвох помовчати.
Гляну в очі твої - і рука у руці,
Й вже не треба нічого казати...
21.12.2003
БЕЗ СЛІВ
Я не можу банально сказати "люблю",
Я не можу так просто сказати.
Краще руку її взяти в руку свою
Та дивитися в очі й мовчати.
Зрозумієш мене ти без слів -
Мої очі не вміють брехати.
І тому я мовчу - дивлюсь в очі твої
Та продовжую руку тримати.
21.12.2003
МОВЧАННЯ
Не повірю у щирість отих
Слів, котрі говорилися двічі.
Повторялися тільки для всіх,
Повторялись, не дивлячись в вічі.
Я повірю у щире, святе,
Те мовчання, що очі єднали,
Душі раптом злилися в одне
І навіки вже рідними стали...
Хай хрумтять під ногами сліди,
Перші ті, де невміло ступали
Дві душі, що чужими були,
Проте знали, що саме шукали...
11.01.2004
ОДИНОКІ У СВОЄМУ ЧЕКАННІ
Не шукай вже нової зорі -
Подивися на світ по-новому.
Все прекрасне у нас на землі -
Не лишатись мені ж тут самому.
Скільки можна витати вгорі,
Подивися нарешті у вічі.
Ти потрібна мені на землі,
Тут для нас є теперішнє, вічне.
І не треба ніяких зірок.
Це все зайве, воно не суттєве.
Нам до щастя лишився лиш крок -
Все чекає ще тільки на тебе...
Ми одні, ти повір, ми одні!
Одинокі в своєму чеканні...
Моя люба, ми - діти землі!
То ж давай окунемся в коханні...
13.01.2004
МИ ЧОМУСЬ ПОЗАБУЛИ ЛІТО
Сніг мете, завива у шибку
І віхола усе гуляє.
А мені на душі так гидко,
Сам не знаю, на що чекаю.
Візьму чистий аркуш паперу
І листа я тобі напишу,
Бо у мене як струни нерви
Та у тебе також не ліпше.
Ми чомусь позабули літо;
Через сни нехай пригадаєм,
Що колись зеленіло жито
І прекрасні часи бувають.
У конверт я кладу фотокартку:
Ми закохані серед літа.
Відсилаю тобі на згадку,
Хай в душі зацвіте знов жито.
Вечорами тебе зігріває,
Літнє фото та чашка кави,
Віра в те, що зима минає,
Що приїду я незабаром...
17.01.2004
Я БАЖАЮ ЗУСТРІТИ ВЕСНУ
Я бажаю зустріти весну,
Одиноко закохану в мрію.
Серед снігу зимового сну
Розбудити кохання зумію.
Хай тремтить розігріта зима,
Тане хай без дощу веселкове.
Я жалівся колись, що кохання нема,
А тепер я люблю, і кохаю я знову.
Не боюся казати люблю,
Не вагаюсь дивитись у вічі.
Розбудив у собі я весну,
Без повторення істини двічі...
І тепер я прошу - не засни,
Моє серце, зігріте в коханні,
Бо немає весни без весни
І затихло зимове чекання...
Я увесь від вагання тремчу,
Ти ж свій погляд цнотливо відводиш.
Твою вроду я п'ю досхочу...
Час настав і ти знову відходиш...
Не тримай ти на мене більш зла,
Я терпіння ще маю залізне.
Тобі вдячний за чесність в словах,
Знай - любити ніколи не пізно.
***
Я бажаю зустріти весну,
Одиноко закохану в мрію.
Серед темряви будня ясну
Запалити зорю я зумію.
Хай горить, хай пала моя мить,
Хай вогонь знов освітлює осінь.
Ти повір, я зумію любить,
Я зумію, якщо того просиш.
Ти одна, і без тебе мені
Не потрібні зігріті в омані,
Запізнілі слова, позабуті, пусті
- Я без тебе блукаю в тумані.
Так скажи, не мовчи, бо без слів
Я картаюсь і днями, й ночами,
Що змовчав я тоді, не зумів
Про своє розказати кохання...
І тепер, коли знову нема,
Все немає тебе біля мене,
Я шукаю забуті слова,
Та забутих віршів вже не треба.
А потрібно нових щирих слів,
Що нерідко без толку вживали,
Щоб тепер розказати тобі
Все, що серце тримало, мовчало...
***
Я бажаю зустріти ясну,
Розпрекрасну, зігріту у сонці,
Свою першу любові весну -
Не лишаючись більше всторонці.
Мої мрії мовчанням живуть
І весняно мене зігріває
Думка та про кохання весну,
Де на мене кохана чекає...
22.02.2004
|