Михайло Лаврентій, вірші. 2.08.2011 р.
РОЗЧАРУВАННЯ
Ви забули героїв в снігу,
Залишили стояти в болоті,
А самі виноград, курагу
Пожирайте, окультники плоті.
Що вам щирість цих добрих очей,
Що вам погляди повні довіри.
Ви плюєте на святість ночей,
Забираєте залишки мрії.
Всі були - перемога чи смерть,
На недуги готові начхати.
Всі співали знесилені вщент,
Єдність ту неможливо здолати.
І тепер не кажіть: "разом ми",
Не повторюйте, що "нас багато".
Ми були й залишились людьми,
А про вас, ну, то як вже сказати.
Лицеміри! Після вчинків отих
Ви не будете спокою мати:
Хоч майдан розійшовся й затих,
Але совість не буде мовчати!!!
7.12.2004
НЕ ТІ ПОТЯГИ
Так тупо втикають, майбутнє чекають,
Воно ж не приходить ніяк.
Цікаво, напевно, наскільки даремно
В чеканні вже ноги тремтять.
Чекають в зажурі, налякані, хмурі.
Такі безпорадні в чеканні.
А час все проходить, потяг не приходить.
І всі одинокі в мовчанні.
Чому так банально, дивитись печально
На спроби чекать в самоті.
На жаль, всі залежні, тому й так належить,
Що потяги йдуть все не ті.
Нарешті настало, та того замало,
Бо час перейшов всю межу.
Та чи дочекались, чи так і зостались,
То того я вже не скажу...
27.05.2005
НАШ ТРУД
Піт чоло покрива, а рука лом стискає,
Й безкінечні із плиток ряди.
Щойно тільки світало - смеркає...
А ми робимо далі, бо нам до снаги.
Пройде час і ми будем гордитись,
Що то ми, що то наш саме труд.
Проте в поті чола треба зараз трудитись,
Готувати фундамент для нових споруд.
Вже, здається, дійшов, як у жарті, до середини.
І, втомившись, говориш: "Та ну його зараз уже!.."
Але час не прийшов і, згинаючи спини,
Монотонне руйнуєм во ім'я нового старе.
23.12.2006
АВТОМИЙКА
Брудні стіни, у піні штани,
Руки в маслі, недоспані ночі,
Ми студенти - це нам до снаги,
Молоді, то й дерзати охочі.
Покоління забутих ідей,
Перемерзлих снігів на майдані.
Перемоги давно пройшов день,
Тому й будні у нас - в автобані.
Авто мийка - це хліб наш сьогодні,
А наука - це погляд в майбутнє...
На заняттях дрімаєм голодні...
Самостійність така незабутня!..
28.03.2005
СКОРПІОН Я!
Я був поруч - рукою подати,
Ти ж шукала, чекала нове,
Я ж не можу без толку чекати,
Бо терпіння моє не стальне.
Я терпів, удавав, що не бачу,
Я любив, ревнував та чекав.
Я байдужість твою не пробачу.
Скорпіон Я! цим усе я сказав!
Не чекай. Не прийду я наново.
Як прийду, то вже буду не я,
Не схотіла мене ти старого,
Я ж новий - лише мрія твоя!
Я не гордий, та моя гординя
Не дозволить страждати мені.
Ти для мене минула святиня...
А минуле вже десь вдалині...
5.05.2004
ІСТИНА
Присвячується Назаревичу Васі
Цей світ, мов ширма, затуляє правду,
І ми у нім кротами живемо:
Їмо, навчаємось, кохаємось, п'ємо -
Якось так дивно, мовби не насправді.
А правда поруч, майже під рукою, -
Що ти є раб, ти раб своїх думок,
До істини лишається лиш крок...
Це розуміння не дає тобі спокою.
Суспільна думка сковує бажання,
Блокує мрії, щирі поривання,
У похоті вбачаємо кохання...
Де ж істина? Є тільки знак питання...
Цей світ, мов глюк, збиває тебе з толку,
Хоч ти стараєшся зірвати пелену,
Тим вирізняєш себе з натовпу.
Й доводиться ховатися, мов вовку.
Не знаєш: де реальність, де лиш мрії,
Де істина ідей, а де лиш сон?
Ти твориш і порушуєш закон.
І так живеш, вже втративши надії...
31.10.2005
СВОЇ
присвячується усім тим,
кого я вважаю своїми друзями
Нам привітно всміхається сонце ранкове
І роса на траві прохолодою нас овіва.
Збережу я старе чи прийдеться творити наново?
Збережу урожай чи це будуть останні жнива?
Знову стежка знайома обійми свої простягає
І вже встигли набриднути: бруд і невпинність дощів.
Це мене знову Львів зі слізьми на очах зустрічає -
Місто брудних алей і старих недогнилих дворів.
Чому так, чому склалося так, не інакше?
Чому саме отут, в Політесі, я лишив диплом?
Чому в стінах отих зародилась надія на краще?
І чому колектив третій рік зігріває теплом?
Я студент, поки що... доки іншого ще не сказали.
Не вказали дверей, щоб знадвору закрив уже їх...
Я дзвонив і взнавав, бо надії на краще замало.
Я не йшов в деканат, а лиш тільки дзвонив... до своїх.
***
І як доля складеться надалі, не знаю.
Чи складу я цей іспит успішно, чи ні...
Проте знаю одне: що й надалі на мене чекають
Ті, кого я сміливо назвав би - СВОЇ...
6.09.2005
ІГРИ В ЖИТТЯ
Сонце ніжить, пробуджує з сну,
Проте й далі все хочеться спати.
Де я є? Я чомусь не збагну,
Ще й немає кого запитати...
Навкруг люди - самотність в очах,
Відчуття непотрібності часу.
В роті все пересохло - охоплює жах,
Ти до всіх відчуваєш відразу...
Тобі соромно жити сьогоднішнім днем,
Та майбутнього в тебе немає.
Ти чекаєш на краще, можливо, прийде...
Все довкола на зміни чекає...
Вже надії немає, як змін,
Всі дуріють і далі втикають.
Вже, напевне, не встане ніхто із колін -
Ноги терпнуть уже й затікають.
Й ти відходиш уже в забуття,
Майже є, та тебе немає.
Ти стараєшся гратись в життя,
Проте смерть усе завжди мішає...
***
Сонце ніжить, пробуджує з сну,
Проте я не продовжую спати,
А лежу та тримаю свічу,
Тож чи варто когось ще питати...
25.03.2007
ПРИВІТАННЯ
Нехай ніжне проміння ясне
Обігріє, пробудить зі сну.
Настрій гарний тобі принесе,
В твоїм серці розбудить весну.
Нехай радість наповнює груди,
Твої очі не знають сльози.
Будуть поруч надійні лиш люди...
Днів безхмарних, ясних, без грози.
Віри в себе, надії, терпіння
І любові безмежно святої.
Щиро Божого благословіння.
Залишайся назавжди такою.
30.09.2007
ПРОСТО
Безкінечність записана в снах
І забута без волі німої.
Обернулась ідилія в жах -
Нам бракує надії простої.
Просто погляду щирих очей,
Сірих сутінок рідного краю.
Просто віри, що завтрашній день
Принесе тільки те, що чекали...
м. Боярка 4.10.2007
|