Михайло Лаврентій, вірші. 28.06.2011 р.
ПОЧУТТЯ
Коли приходить почуття?
Коли ти зовсім не чекаєш...
І втративши весь сенс буття,
Своє ти щастя оминаєш...
Любов говорить: "Озирнись",
Ти є не сам! Вас тільки двоє!
Доки не пізно, зупинись,
Бо зіллється вона з юрбою...
І ти зумів знайти в собі
Сміливість, щоб не промовчати,
Мовчання... погляд... твій... її...
Ваш час настав... ваш час кохати!!!
7.09.2008
ОЛЕНЦІ
присвячується моїй коханій
Гельжинській Оленці
Щирий погляд, в усмішці вуста,
В семибарв'ї весь світ,
І, здається, що ти саме та,
Для якої б я жити зміг...
І, можливо, ми ще чужі,
У ваганні щасливими стати
Вже недовго, ми на межі,
Щоб відкинуть самотність й кохати...
Ніжні очі, гарячі вуста,
Час настав і ми в змозі любити!
Переконуюсь - ти саме та,
Для котрої я можу творити...
19.09.2008
ПРО ВСЕ І НІ ПРО ЩО
ЖИТТЯ ОДНЕ
Життя одне! Не повернуть нізащо
Той плин життя, який уже проплив.
Чому ж марудиш ти життям, ледащо?
Дорогоцінним скарбом чом не дорожив?
Доки вогонь життям горить в твоїх очах,
Поки любов твоя проймає тобі груди,
Ти дорожи життям - це найцінніший скарб,
Бо більш ніхто тобі не дасть його удруге...
11.03.1999
РЕКВІЄМ
Я прошу - помовчіть хоч трохи,
Я молю - затихніть на мить.
Вже сьогодні чотирнадцять років,
Як нещасні у вічність пішли.
Викликає відразу І смуток
Наша нація в інших землян.
Осквернили ми сонячний трунок,
Полинове ятриться туман.
Я звертаюся: добрі люди!
Я звертаюся до земляків.
Нас у гніві Господь забуде,
Прокляне за Чорнобиля спів.
Тому - помовчіть хоч трохи,
Тому - затихніть на мить.
Пом'яніть їх хвилиною мовчки,
Хто, не живши, у вічність пішли...
14.06.2000
DEMOS І ДЕМАГОГІЯ
Застигли очі на обличчі -
Він розумів, що то пусте.
Що жалощі для них вже звичні,
Й ніхто не зглянеться на те.
Тому ковтнув сльозу відразу,
Просити ж також не почав,
Та, відчуваючи відразу,
Скривився тільки і мовчав.
Вони ж казали все, що знали,
Аби повірив лиш народ
У те, що вони - ідеали,
А не лиш п'яний сумасброд.
Вони рай Божий обіцяли
Спустить на землю із небес.
А люди слухали й ридали -
Ніхто не вірив у прогрес.
Народ все слухав обіцяння
І головою лиш кивав,
Бо пам'ятав оті знущання,
Через які переступав.
***
Вони ще довго говорили -
Хвалив кум кума, свата сват,
Та ми давно вже зрозуміли:
Голодний ситому не брат.
18.12.1999
КОНДОР
Могутній птах, він змахом крил
Весь світ і сонце закриває.
Безмежність волі в нього грає
В могутніх плечах, повних сил.
Дрижить земля, як птах злітає
Шукати здобич в вишину.
Хапає яка за спину
Й з собою вгору підіймає.
Могутність птаха меж не має,
Він лиш тоді її втрачає,
Коли метка рука мисливця
Додолу птаха враз спускає.
І на опудало його пускає,
Й за гроші спродує убивця...
І хтось опудало купляє,
Усім на показ виставляє.
Могутність славить і хоробрість,
Та навіть згадує про добрість,
Про мир, і ласку, і любов,
І таке інше знов і знов.
Говорить: кондор - символ волі,
Щасливої людської долі...
***
Я згідний. Кондор - символ волі,
Живий, той вільний у просторі.
Та не опудало пусте, воно лякає все мене.
...Виходить - така наша воля, як те опудало живе...
29.12.1999
СТРАШНО ВЕРТАТИСЬ ЛЮДИНОЮ
Старшно вертатись Людиною
В суспільство, яке вже приречене,
Немовби під гільйотиною,
В думках проминає втрачене.
В думках пролітає пройдене
За цілих шістнадцять літ.
В душі осідає прожите,
Яке пережити встиг.
Обличчя вкривається росами,
Коли ти вдивляєшся в шлях,
Який ще дитячими, босими
Ногами топтав, мов у снах.
Ти бачив життя перепрожите,
Яке пригадалось у сні.
Дитячим єством приворожене -
За казку здалося тобі.
23.02.2000
ЧИЇСЬ СЛІДИ
Усе життя відносно чогось.
Чи гірше, краще - судим ми.
І, не питаючи нікого,
Ми топчем знов чиїсь сліди.
Життя плює нам в очі брудом,
Образа встелює нам шлях.
А ми говорим: "більш не будем" -
І далі йдемо, топчем шлях.
19.10.2000
МИ НЕ РАБИ!
Ми не раби! Проте й не люди,
Бо топчем землю, мов воли.
Й говоримо - хай так вже буде,
Коли ми краще не змогли.
Ми не раби! Проте де доказ?
Де конституція? Шість літ.
Ми виставляємо на показ.
Та в дію увійти не зміг.
Ми не раби! Проте безправ'я
Вже в кульмінацію ввійшло.
Ми не раби! Проте нас здавна
Не називав людьми ніхто.
Ми не раби! Ми не раби!
Ми ідеали нації,
Та кожен день вмираємо,
Від фону радіації...
Ми не раби! Бо ми не служим,
Не гнемо горб ні перед ким.
Проте за гроші роблять люди,
Рабам ж не платиться нічим.
Ми не раби! Хай знають всюди.
Ми не раби! Ми скажем всім.
Ми не раби! Ми - просто люди,
Які не знають світлих днів...
27.70.2000
ЖИТТЯ МОВ ГРА
Нема надій - усі розвіялись,
І вітер їх погнав у даль.
Та все, на що ми лиш надіялись,
Відчай прийшов і все забрав.
Як бачимо, ця гра вже зіграна,
Яку зовемо ми життям.
І зараз лиш її доігруєм,
Хоч добре знаєм про фінал.
І все-таки ще довго граємо,
Ввійшли якраз-бо у азарт.
Хоч що чекає - добре знаємо,
Проте ще не кидаєм карт.
Азартна гра на крах приречена,
Однак з азартом граєм ми.
Життя мов гра, і все ж заплетений,
Лавровий лист в терня-вінки...
28.10.2000
|