Михайло Лаврентій, вірші. 26.07.2011 р.
СМЕРТЬ ДВІЧІ
Розтрачене осінню листя
Кружляє, підхоплене вітром.
Вдихаючи чисте повітря,
Блукаєш ти парком самотньо.
Та осінь тобі ні до чого,
Та й листя зів'яле не тішить.
В тобі вже немає святого,
Ти вчора померла двічі:
Від таблеток тебе врятували,
Та вікна в лікарні розбито.
Ти блукаєш по парку, гуляєш,
Ти самотня на всьому світі...
25.02.2003
ОСТАННІЙ ЛИСТОК
Де листочки? Де подихи літа?
Осінь кружить останній листок.
А стіна мокра вся та дощами розмита,
Весь малюнок з водою зійшов та розмок...
...Він помер і його поховали,
Вона теж доживає своє.
Творимо ми собі ідеали,
Але доля все ж зробить своє...
25.02.2003
КОЛИСЬ
Колись ти струшував з ніг порох
І, розвертаючись, ішов.
І горе тим було, що з дому
Тебе спроваджували знов.
То був для них Содом й Гомора
І більш ніхто не бачив їх.
А ти ішов з дому додому...
І порох струшував із ніг...
5.03.2003
А СОНЦЕ ЗБИРАЄТЬСЯ СПАТИ
Абсурду понурі шпилі,
Зубаті похмурії стіни.
Гниєм на своїй стороні,
Стояти затерпли коліна...
Нема ні меча, ані піки,
Немає ніякої зброї.
А ми ще уперто - вовіки -
Благаєм у Господа волі...
Підняти обличчя не взмозі -
Повіки не хочем підняти.
Ми світла чекаєм в тривозі,
А сонце збирається спати...
16.03.2003
У ПОЇЗДІ
Ще години чотири блукати
І кусати чужу блакить.
Ні, не хочемо долю благати,
Бо ще дніє і дощик шумить.
Не сумуй, не показуй утоми,
Хай довкола чуже все - дарма.
Бо ти їдеш нарешті додому,
Де все рідне - чужого нема...
І нехай по дорозі безглуздя,
Тупість дихає в спину тобі.
Все пусте - це агонія різна
Епізодів в твоєму житті...
Все мине; ти скидай дурну втому,
Вечір скоро - ти чуєш його?
Їдеш, серцем давно уже вдома,
Тіло ж ще здоганяє його...
22.07.2003
СЛІДИ
Сиро, гидко, у відчаї очі,
Перепрошені осінню сни.
Повертайся, поки того хочеш,
До своєї ідеї, весни.
Розірви пелену навкруг себе,
Подивися під ноги собі.
Сотні ніг тут топтались до тебе,
Проте жодної стежки - куди?
Бездоріжжя, одне бездоріжжя,
Сум і відчай, довкола сніги.
І поховані душі торішні...
Навкруг тебе смертельні сліди...
Всі вони вже отут, під ногами,
Переміг і засипав їх сніг,
Ти ж доповнення вічної драми,
Ти блукав, але вийти не зміг...
***
Перепрошені осінню очі
Вже дуріють від сяйва снігів.
Та чекають тепер лише ночі,
Щоб не бачити власних слідів...
1.09.2003
ПРОРОЦТВО
Не тримай, поверни, ці дари, не тобі є вони.
Мудреці помилились на декілька кроків.
Але ж ти немовля, не дано осягнути тобі,
Про що зорі казали вже тисячі років.
Ти лежиш немовлям, посміхаєшся їм.
Тобі ж треба ридати, кричати.
Не для тебе ж задля перейшли пустель сім
Мудреці... їм би далі шукати...
Протестуй, відштовхни, відвернись до стіни.
Не для тебе дари і свідоцтво.
Зрозумій врешті ти, їм потрібно іти.
Щоб нарешті збулося пророцтво.
Хай встають мудреці й до кошари ідуть.
Є ще час відшукати дорогу.
Щоб нарешті вони припіднесли Йому -
Як царю, як Отцю і як Богу!..
17.09.2003
ПАТРІОТ
Хай звучить нам орган через сурми звитяг,
Хай вирує майдан, майоріє хай стяг.
Хай горить патріот, без вогню - він ніхто!
А ми палим його, бо він наш, він герой!
День доходить до нас, коли сонце сіда.
Догорає весна, коли снігу нема.
Патріот догорів, отже треба нових.
А героїв нема, тому чистимо сніг.
Ми в буденність ідем,
Про майбутнє лиш з ним.
Маєм купу ідей, та без толку,
Бог з ним...
...Що поробиш: згорів, а чекали зійде;
Весь народ подурів, бо шукає святе.
Серед пилу гріха, серед попелу снів
Амулета шука - ось кістяк не згорів!
Буде вам амулет, буде Бог, буде рай.
Діставайте кисет, бо вогонь догора.
Патріотів нема, дурні вже на місцях.
Що шукаєш, дарма, не схолонув ще прах.
Учні всі хто куди: не зійшов же - згорів!
Вже немає мети, у отих, хто хотів,
Хто бив в груди себе і кричав: "До кінця!".
Розумів він це все. І тому сум з лиця
Вже й не сходив... Тюрма не зломила його.
Смерть також не страшна, бо безсмертний він... бо.
Бо безсмертна мета і ідея також
Буде жити в віках. Не боявся вельмож...
А лякався байдужості, надаремності втрат...
Він хотів все продовження, послідовників... Кат
Не спалив мудреця - сам згорів той мудрець.
Він згорів до кінця від байдужих сердець!
Та ж воскреснув би він, як би вірив хоч хтось.
Збайдужіли усі, і тому не збулось...
То не він догорів - догоріла мета,
Яка сотні колін у майбутнє вела...
11.01.2004
ПОМАРАНЧЕВО РЕВОЛЮЦІЙНЕ
присвячується всім тим,
хто пережив адреналін майдану
Осінній Київ, снігом припорошений,
Зустрів оранжевопривітним кольором.
На землю я святу ступив, немов запрошений,
Вдихнув повітря революції, усе окинув зором...
На нас чекав народ, адреналін майданів,
Манили до звитяг, до дії, до борні,
Первісні почуття збудив бій барабанів,
Тому всі, як один, пройшли дванадцять днів.
Нехай і був мороз - любов всіх зігрівала.
І мокрий сніг в лице лиш гартував людей.
Разом були усі - ідея всіх єднала.
Ми єдністю жили, творили новий день.
7.12.2004
м. Кривий Ріг 26.12.2004
БЕЗ ВОГНІВ
Заклопотані гамірним містом,
Повертаються люди додому.
І немає вже діла нікому
До питань, на які відповісти
Не змогли літератори щирі.
Всі мовчать, косо дивлячись в стіни,
Бо все чують вчорашні руїни.
Страх всіх косить, спочили у мирі
Ті, хто стали в останню борню.
Ні, не вірте у гласність ідеї,
Бо останки гниють Прометеїв
І ми далі живем без вогню...
Без вогню - життєдайної віри,
Що з людей сотворяла богів...
Не зайнявшись, вогонь догорів...
І запізно вже пнутись зі шкіри.
Безнадійно, без прошарку снів,
Позабуті, не знані нікому,
Повертаються люди додому
Через тьму і, на жаль, без вогнів...
29.02.2004
|