Михайло Лаврентій, вірші. 24.05.2011 р.
НЕЗАБУТНЄ
Я складав тобі пісні, ти всміхалася мені.
Я клявся тобі в коханні, проводив всі дні в чеканні.
Надаремно - все пропало, пройшов день, тебе не стало.
Лиш зосталось одне фото, там, де ти сидиш на мото,
Усміхаєшся мені, на устах твоїх пісні...
Проминули ночі й дні, промайнув любові час
І вогонь кохання згас, й розділяє тепер нас
Десять тисяч миль води, та в моєму серці ти –
Навіки лишилась ти, тож моя ти назавжди.
14.05.1998
Я НЕ ЗНАЮ...
Я не знаю, чи мене покохаєш,
Чи колись хоч ти будеш моя.
Жовтим листям садок засипає,
А червоним подвір'я встеля.
Осінь... Справжня краса України,
Смуток знову вона навіва.
Ідеали мої обернулись в руїни,
А кохання нема і нема...
Дощ не йде - сохне ґрунт, сохне поле,
Все живе... Та душа не співа.
Де ж ти, диво моє світанкове?
Осінь смуток мені навіва.
Жовті барви усе покрили,
Осінь плине, жовтим цвіте.
А мене покидають сили,
В'яне листям життя молоде.
Де ти, доле моя світантова,
Спалах мрії і ніжність в очах.
Жду тебе, прохолодо ранкова,
Мій міраж і надії крил змах.
Ти моя й не моя, ти моя лише в мріях.
На яву ж я не знаю, чи кохаєш мене.
Тільки погляд надії тримаєш у віях,
Що ховають отвіт на питання моє...
17.10.2000
МОЯ ДІВЧИНО!
Моя дівчино! Ти моя прекрасна!
Твоє кохання ніжне та просте,
І усмішка твоя - мов сонце ясне,
Мов квітка в полі, що весь час цвіте.
Твої уста, мов маки в полі,
Мов та розквітлая мигдаль,
А очі, диво-гарні, веселкові;
У них небес блакить й безмежна даль.
Чарівні очі, ніде правди діти,
Прекрасні, й якісь дивні водночас.
Сама ж ти як богиня Афродіта -
На тебе я дивився би весь час.
Цей вірш присвячую тобі - дівчино,
Для мене ти лише одна,
Сьогодні, вчора та повік єдина...
Моя любове неземна...
8.06.1998
ВОЛИНЬ
Краса скрізь навколо, куди оком не кинь,
Це край наш чудовий, це наша Волинь...
***
Чудові і ріки й, озера, і села,
Широкії луки, гаї та поля.
Прекрасна, квітуча, грайливо-весела,
Багата на радість Волинська земля.
На ній народився, й дитинство минуло,
І юність постукала в двері уже,
Та серце дитяче моє не збагнуло,
Що юність кохання мені принесе...
Й у ріднім краю, на прекрасній Волині,
АМУРА стріла уколола мене,
Та щастя немає, хоч навіть до нині,
У серці моєму кохання живе.
Живу я й до нині, на рідній Волині,
Та думка витає під небом десь знов.
Чекає Амура, мина хмари сині,
Шукаючи щастя, і кличе любов...
3.09.1998
ДЕНЬ
Починається день, день нових сподівань,
Виростають у тебе знов крила надії.
І надієшся ти, що крізь гори зітхань,
Проросте знов любов і здійсняться всі мрії.
Так не знаєш же ти, що все станеться так,
Як колись, пам'ятаєш, бувало?
Повернеться любов, мов знесилений птах,
Й принесе тобі те, що пропало.
Пролітають вже дні і проходить наш час,
Бачу я тебе в снах, моя мрія...
Та ніщо на землі не з'єднає вже нас;
Проминула любов, залишилася тільки надія...
11.09.1998
ОЧІ
Блакитні очі, як безкрає небо,
Як у тополі, стан стрункий.
Хіба мені чогось ще треба,
Коли сіяє погляд твій ясний.
Не знаю я, чи ще зустріну
У світі десь таку красу,
Яка життя моє змінила докорінно.
Й кохання іскорки я досі ще несу.
5.04.1999
МОЇ ПОЧУТТЯ
Розтали, як сніг той, мої почуття,
У темряві суму минає життя.
Я знаю, немає уже вороття,
Минула любов і пішла в небуття...
Ніде не подінусь з надії оков,
Бо вірю у те, що жива ще любов.
Хоч був час кохання, та він вже пройшов.
Я ж вірю, що щастя повернеться знов.
І знаю, що серце твоє не черстве.
Воно ж добре чує, як голос мій зве.
Вагання твоє мені душу лиш рве,
Та серце ще вірить у щастя і жде.
Тому, якщо любиш, вагатись не смій,
Бо наслідки знаєш пройдешніх подій.
Не рань мені серце удруге, сильній.
Запала ти в серце - навіки я твій...
11.12.1998
ПРОМИНУЛА ЛЮБОВ
Проминула любов, як трембіти луна,
Не повернеться знов вже ніколи вона.
А чому не верне, про те знають усі.
Бо немає тебе у моєму житті.
Може, час промине і забуду все я.
Згодом шрам заживе й піде далі життя...
22.01.1999
МОВЧАННЯ Й ЛЮБОВ
І падали сльози на руки мої,
І очі кришталем блищали,
Я наче зумів зрозуміти її,
Розвіять цей іній печалі.
І сумно, і лячно було мені враз,
Вона тільки мовчки ридала.
Мовчання й любов лиш були поміж нас:
Мовчання ділило, любов же єднала...
1.10.1999
ЗАКОЛОСИЛОСЯ ЖИТО
Заколосилося жито, зазеленіли поля,
Ми народилися жити і це нас всіх звеселя.
Зелені очі діброви, співає там соловей.
Мелодії ці чудові милують душі людей.
Колосся, зелень та жито, і ти по полі ідеш.
Ми народилися жити й кохати інших без меж.
Твоя краса, твої очі, твій стан і літо кругом.
Усмішку й погляд дівочий я згадую із теплом.
Усе живе і квітує, любов пронизує все,
А все тому, що люблю я лише одную тебе.
Грайливі промені сонця, любов і щастя без меж.
Я перше думав, що сон це, що ти до мене ідеш...
15.11.2000
|