Михайло Лаврентій, вірші. 21.06.2011 р.
Я ГОТОВИЙ
Ми не можемо просто любити.
Чомусь мусимо завжди страждати,
Що потрібні - з надією жити,
Хоч комусь, а не тільки чекати...
Бо життя кожне - справжнє диво!
Тож любити спіши, творити,
Проживи ти його красиво!
Та не смій ні про що жаліти...
Бо кохання немає краю!
Бо любов почуття безкінечне!
Я й надалі тебе кохаю
І готовий чекать, безперечно.
20.04.2006
ПУЛЬС ЖИТТЯ
Ти живеш. І в тобі пульсує
Благодатна свята любов.
А навколо тебе існує
Світ прекрасного, світлих основ.
І ти віриш, що варто жити,
Відчувати цей пульс життя.
Посміхатись, любити, творити.
Бо пізнання - це є відчуття.
Відчувати себе коханим.
Відчувати, що любиш ти.
Дарувати любов безпристанно.
І творити нові світи.
І повірити - буде краще.
І надіятись - саме ми.
Й, не зважаючи на негаразди,
Залишатись завжди Людьми.
28.04.2007
ДЕНЬ ВЕСНЯНИЙ
День весняний. Нахмурений. Сумно.
Самота. Відчуття. Не потрібний нікому.
Усе тьмяне. Зажурений. Шумно.
Це юрба. Це життя. Не вини їх ні в чому.
5.05.2007
У СНІ
Ми творим марно ілюзію свята,
Марність надій, сподівань на прогрес.
Мріємо в снах і не хочемо знати
Реальність жорстоку, безсоння і стрес.
Стрибки із вікна на холодний бетон.
Сльози родини, безглуздість всіх меж.
Тому вибираєш не реальність, а сон.
Й у сні ти донині блаженно живеш.
29.04.2007
ПРИВІТАННЯ
присвячується старості моєї групи
Ящишину Ігору
Хай блакитність безхмарного неба
Супроводжує тебе у житті.
Мрії збудуться хай ті, що треба...
Не тримай почуття в заперті.
Ти люби й нехай буде взаємним
Неземне те святе почуття.
Бо без нього здається все темним,
Бо без нього безбарвне життя...
29.05.2007
Я ВТОМИВСЯ ЛИШ ПРОСТО БУТИ...
Я втомився бути самотнім
І любити вчорашній день.
Просинатись чужим сьогодні
І винити усіх людей.
Я втомився лиш просто бути
Ні для кого, а просто сам.
Хочу подих рідний відчути,
Щоб загоївсь на серці шрам.
Щоб для когось любити, творити,
Зустрічаючи новий день.
Щоби просто хотілось жити,
А не тільки тому, що тре...
Щоб "люблю" кожен день говорити
І кохати, кохати без тями.
І во ім'я любові творити
Нову душу своїми думками...
12.05.2007
ІРОНІЯ ДОЛІ
Холод в серці і пустка в очах,
Сміх крізь сльози - іронія долі.
І пахучі троянди в зів'ялих руках...
Пізно вже - квіти падають долі...
Запізнився на ціле життя...
Запитання застрягло у горлі...
Розривають тебе почуття...
Ти один на життєвому полі...
Може там, у наступнім житті,
Встигнеш щастя своє пізнати.
А у цьому прийдеться тобі,
Лиш холодний граніт цілувати...
25.05.2007
ЄДИНИЙ
У руках букет зів'ялих квітів,
Посмішка розмита без надій.
Він хотів, він прагнув - не зігрітий,
Відійде у ночі буревій.
Відгуде віхола, сніг розтане,
Позабуті мрії не вернути.
Від сьогодні ти єдиним станеш,
Хто зумів минуле позабути.
Позабути, плюнути на вчора,
Зішкребти ту лють забутих снів
І життям своїм зажити новим,
Не чекати ласки від богів...
3.70.2004
ЩАСТЯ
Яке це щастя - жить! Не існувати - жити!
Любити всіх людей і зустрічати день,
Не так, як одну мить, а так, щоб пережити...
Усім єством відчути і щастя, й радість, й сум.
Щоб не сидіти тихо, не ждать спокійно лихо,
А все ураз збагнути - й позбутись темних дум...
19.02.1999
ПЕРШИЙ КОВТОК
Не забути ліси, потонулі у листі:
Все червоносухе та багряно горить.
Краєвиди пусте, бо у серці тремтить
Те, що я віднайшов в падолисті.
Не тремти, пожовтілий опавший листок,
Ти не зміг втримать серце без мрії.
З джерела несміливо знов перший ковток
Ти зроби крізь сніги у завії...
14.11.2004
|