Михайло Лаврентій, вірші. 19.07.2011 р.
НОСТАЛЬГІЯ
Вперше ти полюбив Україну,
Коли тільки вдихнув те життя
І душею відчув солов'їну,
Пісню ту і калини цвіття...
Перше слово... і матері мова,
Сльози радості, ніжні слова.
На добраніч - ота колискова,
В якій рідне усе ожива...
Вдруге ти полюбив Батьківщину,
Коли рушив в світи, за кордон.
Враз відчув ти нестачу святині
Й захотілось зігрітись теплом.
Тілом був на далекій чужині,
А душею ти був уже тут,
Де коріння твоєї родини,
Де сади навіть рідно цвітуть...
Захотілось тобі повернутись
Знов туди, де в дитинстві ти жив,
В серпанковім тумані забутись
І вдихнуть Батьківщину грудьми...
11.05.2002
ЧАС ПРОЗРІННЯ
Сьогодні знову буде спека,
Вже сонце добре припікає.
Я йду туди, туди далеко,
Де дім назавжди нас чекає.
Я йду туди - садок сухий,
Став очеретом заростає.
Я йду один, я йду один,
Душа те чує і ридає.
Я повертаюсь в ті місця,
Де сни в реальність обертались.
Вони єднали враз серця,
Та час прийшов і ми розстались.
Сумний будинок, хміль поріс,
Останні вікна закриває.
Своє тепло в душі приніс,
Лише твого не вистачає...
Прийшов один, сонце в зеніт,
Дурманить спека, валить з ніг.
Я припиняю свій політ,
Нічого принести не зміг.
Лише в душі важку печаль
Й надію зустрічі із домом.
Ось я прийшов, прете, на жаль,
Прийдеться доживать самому.
Сонце пече, нестерпна спека,
Та душу холод обіймає...
Тебе нема, ти десь далеко,
Серце ж не змириться - чекає.
Лютневий сніг, кохання смак,
"Кохаю" - серце промовляє.
Я знав, що буде саме так,
Бо в день кохання я кохаю.
Тепер пече, та біль утрат
Проймає груди, мов ті стріли.
Не в силі повернуть назад
Життя прожите неуміло.
Я каюсь - сльози із очей
Не видушить, бо їх немає,
Їх висушив жорстокий день,
Котрому все кінця немає:
Я ночі жду, я жду пітьми,
Я жду спокою, розуміння,
Що знову разом будем ми,
Колись настане час прозріння...
***
Сьогодні знову буде спека,
Вже сонце добре припікає.
Я йду туди, туди далеко,
Де дім назавжди нас чекає.
10.08.2002
БРАТИКУ
Перетни океан на довбанці-каное,
Ти ввійдеш у свій стан перемог і невдач.
Як вернешся у дім, там зустріне все нове.
По-новому поглянеш на світ, ось побач.
Перетни горизонт, доганяючи сонце,
Подивись на цей світ, коли сутінок час.
Зрозумієш одне, пережите не кожним:
Батьківщина — одна, неповторна для нас.
Неповторний цей луг, його кожна стеблина.
Кожен камінь в струмку підбадьорює нас.
Україна одна, на всім світі єдина!
І про це не забудь, пам'ятай увесь час....
11.09.2002
ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
Не обернулись у хліба достиглі зерна у росі.
І перестояла земля у бур'янах та у крові.
Вогонь все жер, давив та їв, кусав безглуздя язиками.
А день доходив і горів, вже не рахуючись з думками...
І ніч світилася вогнем, в душі породжуючи відчай.
І новим наливалась днем, таким нозим, водночас вічним...
9.05.2003
САМСОН
День розплати настав, і з останньої сили
Ти хитаєш стовпи і благаєш одне:
Щоб загинули всі, що тебе полонили,
З ними також вона, що продала тебе.
Ти любив лиш себе і не вірив народу.
Не схотів ти свого, а чужого не мав.
І забувши про розум, купився на вроду,
Силу втратив свою, коли солодко спав.
Ти тепер між стовпів і не бачиш нічого,
Серед храму в ланцях: гул, бенкет навкруги.
Ти ж хитаєш стовпи і бажаєш одного.
Щоби храм розвалить, знищить всіх до ноги...
15.09.2002
БРАТУ
Зів'ялий листок евкаліпту
Замінить лавровий вінок.
В душі ти досягнеш Олімпу,
По траверсі власних думок.
Хай крила не в'януть ніколи,
Що тягнуть тебе в небеса.
На плечах відчув їх, відколи,
Відколи вдихнув ти життя...
15.09.2002
ОБО
П'ять хвилин посидь на обо,
Відпочинь і далі йди.
За тобою дух свободи,
Пітьму рабства розведи.
Позбирай свої тумени,
На Євразію пусти,
Чують хай аборигени
Силу владної руки...
Потім всі враз на колінах,
Поповзуть за ярликом.
Хай змагаються до смерті;
Став своїх, плюй на закон...
День згора. Сидиш на обо.
П'ять хвилин давно пройшло.
За тобою йшли народи,
Щоб збирать тобі добро.
Повертаючись, хилились -
Кожен камінь брав з кургану.
Все одно обо лишилось,
Роз'ятривши давню рану.
Вже ніч темна, сяють зорі.
Він говорить із камінням.
Кожен камінь - людська доля,
Яка зникла в безгомінні.
15.06.2002
САМОТНІ СЕРЦЯ
Заколисуй ідеями віру,
Хай засне, а тоді починай
Розсівати в народі зневіру,
Щоб зібрати рясний врожай.
Щоб забули про радісні миті,
Щоб у буднях спустились до дна
Та пустились, ідеями вбиті,
Не схотіли відчути тепла.
І змирились з сьогоднішнім станом,
Щоб мовчали і кляли Творця.
Оповиті безглуздя туманом,
Затихали самотні серця.
15.09.2002
ШЕДЕВР
Вже ранок заглядає у шибку
І свічка згоріла дотла.
Навпомацки пишеш сторінку
Своєї поеми життя...
По краплі кривавого поту
Ти сціджуй із себе щодень,
Щоб знову титанну роботу
Назвали банально - шедевр...
10.11.2002
ЧАС ПРОЗРІННЯ 2
Рідні простори не чужі,
Вони нагадують минуле.
Про ночі пережиті й дні і те,
Що серце не забуло.
Знову знайома стежка та
До місця рідного приводить.
Дрімає в серці самота,
А мрії хороводи водять.
Уява стомлена не жде,
Сама працює без сигналу.
Ураз відтворює тебе
І вечір той, ми п'ємо каву...
Зірвався вітер в тишині,
Торішнім листям все кружляє.
Я згадую старі пісні,
Які та тиша нам співає.
Котрі кричить мовчання вслід,
Самотність гупає у плечі.
Я повернутися не зміг -
Так наяву - в прощання вечір.
Лише у мріях і у снах
До мене вкотре ти вертаєш.
Я вірю, буде саме так,
Бо я діждусь - мене ти знаєш.
Я в руки брав морський пісок,
Із нього викидав каміння.
Я жду тебе, в надії толк,
Що все ж настане час прозріння.
Самотність знов зове мене,
Все заклика до епілогу.
Я все життя чекав тебе,
Не розпочавши і прологу...
21.02.2003
|