Вівторок, 15-10-2019, 07:57
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Серпень » 16 » Лаврентій Михайло, вірші. 16.08.2011 р.
13:29
Лаврентій Михайло, вірші. 16.08.2011 р.
Михайло Лаврентій, вірші. 16.08.2011 р.
 
ВЕСНА ГРЯДЕ
 
Перші промені весни заглянуть у вікно –
Все не так, як восени чи взимку було.
Оживе усе навкруг й потече вода.
Зарябіє виднокруг і прийде весна...
21.02.1999
ТАЄМНИЦЯ
 
Таємницю народження ранку
Ми відкрили сьогодні були.
Через поле удвох на світанку
Ми травичку косити ішли.
 
Іще сутінки поле вкривали,
Запах ночі витав навкруги.
У селі десь півні вже співали,
До ранкової все йшло пори.
 
Свіжість груди мені наповняла,
На листочках бриніла роса.
Блакить неба у крапельках грала,
Неповторна небесна краса.
 
Враз зі сходу усе запалало,
І прокинулось з сну все живе.
Те, що статися мало, те стало, -
Народилося сонце нове.
 
Стало так на душі веселкове,
Стало дихати легше грудьми.
Все жило, розвивалось наново,
Разом з ним розвивались і ми...
26.05-18.07.2007
ГРОЗА
 
Темне небо. Граніт об граніт.
Знову треться та іскриться обрій.
Тоне в спалахах чорний зеніт,
При погоді лихій та недобрій.
 
Трісне ще раз і схлипне блакить,
Що покритая чорним туманом.
Далі простір усе мерехтить
І здригає від звуків титанних.
 
Відгуде, відблищить, відкричить.
І веселка блакить покриє.
Семибарв'я усіх полонить,
Після злої отої стихії...
18.07.2001
ВЕЧІР
 
Прийшов несподівано.
Разом з дощем упав раптово.
На й так змоклу від вчорашніх злмв,
Змарнілу від повсюдно гнилого болота,
Отаку засушену і змоклу землю.
Отак собі нагрянув, як нежданий гість,
Як небажаний, проте запрошений,
Сам собою покрив усе. Він прийшов...
Він - вечір...
27.06.2007
РИТМ СЕРДЕЦЬ
 
Шелестить травостій під ногами,
Ноги мокрі в ранковій росі,
Сіро ще навкруги, та над нами,
Вже немає чомусь ні зорі.
 
Прохолодне повітря і свіже,
Сонце тіло усе бадьорить,
Усе будить його та маніжить,
Заставляє проснутись і жить.
 
Жить на зло всім смертям, без вагання.
Зустрічать на світанні зорю.
Вірить серцем у щире кохання,
І частіше казати люблю.
 
Полюбити природу - ці трави,
Ці озера, гаї і поля,
Ці луги, сіножаті-оттави,
Все, що дасть чорноземна рілля...
 
"Я люблю" говорити й любити
Все, що нам навкруги дав Творець.
Та з усім у гармонії жити,
Щоб однаковий ритм був сердець.
11.05.2002
СУМНІ ГАЇ
 
Шумлять сумні гаї, покинуті пташками.
Вони немов німі - і днями, і ночами.
Лиш деколи пурхне стривожене звірятко,
З'явившись, пропаде, залишивши лиш згадку.
Мовчать вночі гаї, покинуті пташками.
Лиш сови не німі: ридають все ночами...
28.01.2003
ВИХОДЬ ІЗ БОЛОТА
 
Не збирай камінці у бурхливій ріці,
Бо затягне вона і утопить.
А іди навзірці, оминай манівці,
Чим скоріше виходь із болота.
 
Хоч болото трима, та це все не біда,
Бо видніє вже край крізь латаття.
Вечір скоро - дарма, що настане пітьма,
Тому що розгорілось багаття...
 
Я підкину ще дров, щоби ти все ж дійшов
Й розділив цю вечерю зі мною,
Бо збігає вода, вогонь гасить вона,
А я хочу вечерять з тобою...
28.01.2003
ШЕПІТ ВОДИ
 
Зупинись і послухай цей шепіт води,
Бо говорить він тільки з тобою.
Стебелинку візьми, в потічок поклади,
І прямуй ти за ним, за водою...
 
Джерельця вже нема, вже не видно його.
Вже далеко воно за спиною.
Все ж говорить вода і все кличе того,
Хто почув і говорить з водою...
25.02.2003
НА ЛИЧАКІВСЬКОМУ ЦВИНТАРІ
 
Вони ходять та роблять фото:
То дерев, то кущів, то хрестів.
Ніби хочуть втопити самотність,
Ілюзій нездійснених мрій...
 
Лякає та вабить їх та невідомість,
Загадка усього буття...
І фото на пам'ять, немовби совість,
Загострює всі відчуття.
 
Забувши буденність, проблеми нагальні,
Наївні свої почуття...
Ідуть між хрестів, з об'єктивом, банально,
Шукаючи в смерті життя...
27.06.2008
ВЕЧІР В ПАРКУ
 
Пада пух із тополі униз,
Вітер носить його, розкидає.
Випав дощик. Парк знову розкис
І на сонці вода виграває.
 
Дощ прибив тополину пургу,
Але - ні: уже нова літає.
Я стараюсь прогнати із серця нудьгу,
А вона, немов ворог, усе підступає.
 
Я руками пушинки ловлю,
У калюжі недбало ступаю,
Літній парк по-новому люблю
Враз незчувся: вже сонце сідає.
 
Вечір. Сутінки. Вітер. Вже ніч.
І як завжди вогонь ліхтарів.
Ледь підсохло, як час для роси
І для сов, їжаків, комарів.
 
Прохолода. Оркестр комарів.
Свіжість парку. Пугач знов співає.
Крізь усе я пробратись зумів.
Пізно вже і я спати лягаю.
11.08.2005
Переглядів: 391 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz