Михайло Лаврентій, вірші. 14.06.2011 р.
ТИ ПРОВІДАЛА МЕНЕ УВІ СНІ
Ти провідали мене уві сні,
Посміхалась, тримаючи квіти,
Із любов'ю дивилися очі ясні,
Та не зміг я з тобою радіти.
Чом тривожно на серці мені
Було того зимового ранку,
Не пізнав наяву та й у сні
Я не зміг уявить. На світанку
Подих сонця розбудить мене,
Миле марево в спогади щезне,
Та тривога на серці мине,
Проте з заходом сонця воскресне.
Зайде сонце: чи явишся ти?
Я не знаю - бо це лише мрії.
А тривога зуміє знайти
Моє серце, зігріте в надії...
...Тож тепер одягаю жакет,
І як тільки ото сутеніє,
Я зі сну забираю букет
Й наяву із тобою радію...
...Я провідав тебе наяву,
Посміхнулась, приймаючи квіти.
І до свого покликала сну,
Щоби сонце весняне зустріти...
24.02.2005
ГОДІ БУТИ
Вже три тижні не був я вдома.
А лиш жив, працював у Львові.
І нічого нема - лише втома
Та надії, зігріті в любові...
День сьогоднішній, наче екзамен,
Випробовує кожного смутком.
Відбувається, наче не з нами.
Та насправді, ніщо не забуто.
Я чекаю нової істини.
Вірю: буду і я щасливий.
Годі бути.так просто різними,
Пора бути уже особливими.
І тепер, коли сонце сідає.
Я молюсь не лише за мрії.
А не втратити віри бажаю,
У реальні мої надії.
Не дай, Боже, втратити щастя,
Що зовемо його кохання.
Всі ми маємо мрії власні,
Та Божественне є загальне.
Тож любов'ю ми впевнено творимо
Те щасливе своє майбутнє.
Особливість свою обговоримо
Та нарешті щось зробимо путнє,
За що нам вже не буде соромно,
Коли глянуть нам в очі діти.
Все розділим, наївно, порівно
Й більш не будем нічого хотіти.
11.08.2006
СОНЕТ
Не тривож мене більше у сні,
Я благаю - кохання минуло,
І єство вже моє повернуло
На ясніші дороги в житті.
Ти пішла - розминулись з тобою
Ми на цьому життєвім шляху,
Й лиш в уяві я бачу крихку
Стежку ту, що зовемо любов'ю...
Не тривож мене більше у сні.
Хай вже вії не сняться твої,
Бо не можу зімкнути до рання
Свої очі, нещасно-сумні.
І знедолене серце в мені
Не забуде святого кохання.
26.06.2000
ММS ПОЕЗІЯ
НЕ СКАЗАНЕ СЛОВО
Ми є Богом забуті люди,
І забуті людьми боги.
Нам казали, що так і буде,
Та не вірили в сказане ми.
Та продовжили далі жити
Без думок, сподівань та мрій.
Ми хотіли й могли любити,
Але кожен мав уділ свій.
І так склалось у нас погано,
Що свої й водночас чужі,
Помирати було ще рано,
А творить не було межі.
Й так лишилось не сказаним слово,
Й так лишились, не втілившись, мрії.
Ми продовжили жити "чудово":
Без любові, без віри, надії...
21.12.2006
НА ПЕРОНІ
На пероні чужого життя
Помилково зустрілись з тобою,
Ти чекала його прибуття,
Я ж втомився не бути собою.
Серед сотень байдужих облич
Я зустрів незнайомку зі снів
І - до мене знов потяг прибув...
Однак поїзд прибув. В ньому - він.
На пероні чужого життя
Розминулись, не стрівшись, з тобою.
Дочекалася ти його прибуття,
А я вирішив бути собою...
11.08.2005
ОСІНЬ
Жовте листя і небо безкрає!
Благодатна осіння пора!
Саме в смерті життя проявляє.
Свою силу, буяння - цвіття...
Опаде, відгниє листя жовтогаряче.
Навесні ж проросте, забуяє наново...
Усю силу життя саме в цьому побачиш.
Ось чому благодатна пора і чудова...
20.04.2006
ТЕПЛО СЕРДЕЦЬ
Свіжий подих нової весни
Оживить і окрилить наново,
Дасть снаги і надалі нести
Те, що грає в душі веселково.
Кожен промінь в веселці блистить,
Виграє щосекунди наново.
Час настав, можна знову любить,
Навіть треба любити дармово.
Не жаліти себе без кінця,
А єством всім спішити до того,
Щоб частіше забились серця
І добрішими стали від цього.
Покохайте цю землю святу,
Ці дерева благословляйте
І повірте: не дарма ж ви тут!
Тож кохайте! Кохайте! Кохайте!
Хай тепло ваших світлих сердець
Випромінює хвилі любові,
Із тих хвиль доля зробить вінець
Батьківщина засяє наново!
Тож кохайте й любіть водночас,
І чого б тільки з вами не стало,
Ви любіть всіх довкола весь час -
Не буває ж любові замало!..
5.08.2005
Я ТВІЙ ДРУГ
Ти - на жаль чи на радість - одна,
Та усмішка на твому лиці –
Прикриває печаль вона,
Що лежить тягарем на душі.
Ти не бійся, поплач в тиші,
Стане легше хоча б на мить,
Пропаде враз тягар з душі,
Проте серце й надалі болить.
В цьому світі повно образ
І холодних сердець взагалі,
На таке ти наткнулась якраз,
Тепер волю давай сльозі.
Я знов поруч, як завжди, я тут,
Бо й надалі тебе кохаю.
В твої руки серветки кладу
Та за плечі тебе обіймаю.
Я твій друг, ти про це пам'ятай!
(Проте дружби мені замало)
Я ж казав, що так буде, згадай,
Може, врешті прозріння настало.
Я ж постукаю ще один раз
В твоє серце і зачекаю.
Що ти скажеш на цей вже раз,
Чи знов "вибач", чи врешті "кохаю"?
6.08.2005
ОСІННЄ
Час дощів і гнилого листя,
Сірих буднів, раптових свят.
І краплинок осіння пісня,
Що увінчує сірість дня.
Все, неначе, як має бути:
Осінь. Гидко. Ідуть дощі...
Проте серце хоче відчути.
Те, що сниться йому в ночі.
Апатичний політ крізь морок
І раптове повернення з сну.
Пам'ять хоче повернення зйомок:
Все, що снив - відтворить наяву.
Й ти вмикаєш свою уяву
Та, наснагу черпаючи з снів.
Починаєш творити мляво
Під постійні акорди дощів.
10.11.2006
ЗАХІД СОНЦЯ
Як завжди ми день проводжаємо
І віримо - завтра настане!
Буденність - це те, що ми маємо,
А свято ми творимо самі.
Тому хай цей захід світила
Про се почуття нагадає.
Старайся любити щосили,
Та свято хай це не минає.
30.06.2006
|