Понеділок, 21-10-2019, 09:19
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Січень » 4 » Курченко Іван, вірші. 4.01.2011 р.
20:05
Курченко Іван, вірші. 4.01.2011 р.
Іван Курченко, вірші. 4.01.2011 р.
 
ПРОБАЧ
 
Пробач мені.
Прошу тебе, пробач.
Я більше
Турбувать тебе не буду.
Душі своєї
Затамую плач
Та вже тоді
Зречуся і забуду.
Навік забуду
Ніжний голос твій,
Тепло руки
І стан твій тополиний,
Очей блакить
І порух темних вій,
І погляд твій,
Чарівний і єдиний.
Я стільки літ
Чекав твого тепла!
Я стільки літ
Беріг в душі надію!
Зорею мрій
Для мене ти була –
Тепер і в мріях
Бачити не смію.
Життя свої
Розставило плюси
І мінусів
Накреслило без ліку.
Та наші долі,
Наче полюси,
Його екватор
Розділив навіки.
Збіжать роки,
Пролинуть ночі й дні,
Життя злетить,
Неначе вітер полем.
Та будеш ти
З'являтися мені
Чарівним сном
І в серці тихим болем.
 
ЩОБ ТИ БУЛА
 
Іду долиною
Над річкою сумною,
Де верби
Нахилились до води,
Де ми колись
Ходили вдвох з тобою
І де твої
Залишились сліди.
Тоді здавалося,
Що пройдуть роки,
Мов журавлі
Злетять мої літа,
І буду чуть
Твої я завжди кроки,
Та час минув,
І стала ти не та ...
Давно забула
Про волошки в житі,
Духмяний цвіт
І ніжний килим трав..
Нам не вернуть уже
Тієї миті,
Хоч я тебе
До забуття кохав.
Чому ж і нині
В серці тихим болем
Про тебе згадка
Раптом запече?
Чому й тепер
Пройтися хочу полем,
Де ти схилялась
На моє плече?..
Одна нам
Не судилася дорога,
Бо назавжди
Нас доля розвела.
Та я повік
Проситиму у Бога,
Щоб ти в цім світі
Все-таки була.
 
Я ЛЮБЛЮ ВАС...
 
Я люблю Вас, здається, безтями,
Як нікого іще не любив.
Я б назавжди залишився з Вами,
Тільки жаль, що життя вже прожив.
 
Я при зустрічі з Вами німію,
Забуваю потрібні слова,
Про кохання сказати не смію:
В мене обертом йде голова.
 
Поруч Вас я немов молодію,
Ніби сили вертаються знов,
І в душі я безмежно радію
За даровану Богом любов.
 
Наче в юності хочу співати,
Хочу землю руками обнять.
Як колись, хочу ранки стрічати,
З болем падать і знову вставать.
 
Вам висловлюю щирі зізнання
Лиш за те, що в цім світі Ви є,
Не надіюсь на Ваше кохання –
Радий тим, що не вмерло моє.
 
РОЗЛУЧЕННЯ
 
Ну ось і все ...
Ти глянула востаннє
І мов вітрила
Опустила вниз,
І не було це схоже
На прощання,
Та й не було тоді
Прощальних сліз.
 
Пекучим болем
Струни обірвались,
Які єднали
Долі і серця.
З тобою ми
Назавжди розлучились –
Дорога наша
Досягла кінця.
 
Між нас тепер
Холодний розрахунок.
Мов компасом
Рухнувся і заліг.
І ми вже
Не шукали порятунку,
Бо світлі мрії
Кинули до ніг.
 
І кожен з нас
Не в змозі пояснити:
Чому той айсберг
Знявся догори,
Якого ми
Не можем розтопити
Або діждатись
Кращої пори.
 
Зчорніло небо,
Птахи заніміли,
Осінній промінь
Блиснув і погас,
Яким серця
Зігріти не зуміли,
Який так щедро
Сяяв не для. нас.
 
НЕМАЛО ЛІТ
 
Немало літ
Ступило за поріг,
Коли з тобою
Бачились востаннє.
Сходив багато я
Важких доріг,
Та не розтратив
Вірності й кохання.
 
Уже травою
Поросли стежки,
Де ми ступали
Босими ногами.
І все ж мені
Здається, навпаки,
Коротша стала
Відстань поміж нами.
 
До тебе лину
У думках своїх.
Без тебе день
Не можу пережити.
Я пам'ятаю
Твій веселий сміх
І погляд,
Що не можна не любити.
 
НЕ ТРЕБА, МІСЯЦЮ...
 
Не треба, місяцю, сміятись,
На мене дивлячись згоди,
Коли нінащо сподіватись
Цієї пізньої пори.
 
Не треба, місяцю, ховати
Мою турботу і печаль.
Не допоможе й рідна мати,
Як не зустрінемось, на жаль.
 
Не треба, місяцю, дорогу
Мені висвічувать вночі,
Як руку милого не зможу
Відчуть у себе на плечі.
 
Не треба, місяцю, за хмари
Ховать задумане чоло.
Твої ніяк не зникнуть чари
Немов нічого й не було.
 
НАВІЩО?
 
Навіщо місяць
Нам світив край неба,
Коли тобі
Нічого вже не треба,
Коли у час печалі
І розлуки
Ти так поспішне
Вивільняла руки?
А верби
Тихо плакали над ставом
Коли ти,
Ніби мертвими устами,
Щось говорила,
Кваплячи чекання,
Про все минуле,
Наче сон, кохання.
Твоя байдужість
Погасила зорі,
Мій задушила стогін
У просторі.
Ти так спокійно
Поправляла коси,
Що раптом щезло все,
Немов опалі роси.
Я в розпачі завмер!
Ніяк не міг збагнути,
Що знов твою любов
Не зможу повернути,
Що назавжди
Втрачається надія:
Від тебе холод
Навесні повіяв.
 
***
 
Сімнадцять літ -
                       початок всіх доріг,
І час лише збирання нектару,
Де доля тихо стала на поріг,
Не запаливши бажану зорю.
 
В сімнадцять літ
                       нема розчарувань:
Усе навкруг сміється і співає
Величним хором тисячі бажань,
Яким і меж ще нібито немає.
 
Сімнадцять літ -
                       здоров'я і краса
І легкі крила у п'янкому леті,
Ніким ще не розплетена коса,
І ти господар на усій планеті.
 
Сімнадцять літ -
                       чекання короля
І ще ніким не згаджена надія,
Коли здається власною Земля
І вже досяжна стала кожна мрія.
27.05.1999 р.
***
 
Не говори мені прощальних слів,
Не клич мені у душу заметілі –
Тебе любив я так, як тільки вмів,
Хоч не казав слова зарозумілі.
 
Тобою жив щоденно і завжди,
Звіряв з тобою я немало кроків,
Та не відчув жорсткої біди,
Що розвела нас на багато років,
 
Що наші долі краяла навпіл,
А смуток полишила для одного,
Як тінь свічі, що падає на стіл
Із гіркотою докору німого.
 
Не говори мені прощальних слів
Хай в пам'яті лишається минуле.
Тебе любив я так, як тільки вмів,
І це не ляже в душу сірим мулом.
27.05.1999 р.
***
 
Вкрилися стежинки
Пухом тополиним,
Наче закружляла
Біла заметіль.
І роки промчали
Летом соколиним,
Залишивши в серці
Гіркоту і біль.
 
Зустрічали ранки
З срібною росою,
По траві ходили
Разом босоніж.
І причарувала
Я тебе косою,
А тепер - не знаю...
Хоч візьми й відріж.
 
Розійшлись назавжди
І шляхи, і долі...
Я твоїх забула
Поцілунків смак –
З іншою збираєш
На пшеничним полі
І волошки сині,
І червоний мак.
28.05.1999 р.
Переглядів: 484 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz