Субота, 19-10-2019, 01:25
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Листопад » 23 » Курченко Іван, вірші. 23.11.2010 р.
11:59
Курченко Іван, вірші. 23.11.2010 р.
Іван Курченко, вірші. 23.11.2010 р.
 
ДЖЕРЕЛА ЖИТТЯ
 
Не тікай, моя доле, від мене
У далеку замріяну даль,
Ще не згасла надія на тебе,
Що розвієш і біль, і печаль.
 
Будь для мене стежиною в полі
Проміж квітів, нескошених трав.
Той не мав щасливішої долі,
Хто коханий, чи палко кохав.
 
Бо кохання - це сонце і зорі,
Це довічні джерела життя,
Це порив, наче хвилі на морі,
І окраса земного буття.
 
Гасне день, коли згасне кохання,
Меркне сонце, зникають зірки,
Не дивують ранкові світання
Та рояться, як бджоли, думки.
 
І стають все темнішими ночі
Та, здається, коротшими дні.
І не хочуть всміхатися очі,
Наче в світі лишились одні.
 
***
 
Не знаю скільки літ
Для мене дано Богом.
Прожиті вже
Неважно полічить
Та знаю -
За моїм порогом
Лишилась їх
Чи не найкраща мить,
 
А ще доріг
Несходжених чимало
Залишилось для мене
У житті.
Та часу, як завжди,
Не вистачало,
Щоб все здолати
На важкім путі.
 
Та все-таки іду,
Долаючи негоду,
Наперекір
І бурям, І дощам.
Та все до краплі
Своєму народу
Як завжди,
Не вагаючись, віддам.
 
Щоб всі були
Щасливі і багаті,
Щоб гордість їхні
Повнила серця,
А радість поселилась
В кожній хаті.
І щоб було це завжди,
Без кінця.
 
МАТЕРІ
 
Зацвів бузок біля моєї хати,
А вишні білим цвітом облились.
І все здається, що старенька мати
Мене зустріне вранці, як колись.
 
Обніме ніжно добрими руками
І голову прихилить до грудей,
Її тепло не щезне із роками –
Вона ж рідніша від усіх людей.
 
Роки пройшли, літами відшуміли,
Мені на скроні залягла зима.
Ми всі у світ, мов птахи відлетіли
І матері давно уже нема.
 
Та в час, коли приходять щедрі весни
Коли життя вирує і цвіте,
Мільйони квітів хочеться принести
Для матері з подякою за все.
 
За те, що нас ростила й доглядала,
Усіх душею й серцем берегла,
Ніколи з нами спокою не мала
І кожному, що мала, віддала.
 
На світі є багато дорогого,
Що нам і радість і добро несе,
Що ніби й жить не можемо без нього,
Та мати - найдорожче за усе.
 
Але чому цю істину від Бога
З запізненням ми завжди пізнаєм?
Коли для матері скінчилася дорога,
Тоді найбільшу шану віддаєм.
 
ВОЛИНЬ
 
Я у Волинь закоханий давно,
В її озер блакитно-сині очі,
В поля, як вишите нитками полотно,
В стрункі тополі, наче стан дівочий.
 
Приспів
Волинь моя, як вишня навесні,
Волинь моя, немов ромашки в лузі,
І з вербами, що бачаться у сні
Та кожен день купаються у Бузі.
 
Ти кожного пригорнеш до грудей,
Для всякого не пожалієш ласки,
З добром завжди приходиш до людей,
Бо вся немов з'явилася із казки.
 
Лиш тільки тут такі ліси й поля,
І тільки тут такі озера сині,
Завжди такою щедрою земля
Й такі дівчата тільки на Волині.
 
Тут Лесині стежки переплелись
Й Шевченкова дорога пролягла.
Де Буг і Луга водами злились,
Чудова музика Стравінського звучала.
 
Музика І. Курченка
 
ВАЛЬС ВИПУСКНИКІВ
 
Знов пролунав На прощання останній дзвінок,
Той, що вас звав
В школі на кожний урок.
Роки промчать,
Та не посмій забувать
Радість і сміх,
Друзів колишніх своїх.
 
В рої думок
Збережи назавжди, як зорю,
Перший дзвінок,
Вчительку першу свою.
Безліч доріг,
Ще доведеться пройти,
Долі поріг
Він допоможе знайти.
 
В кожній сім'ї
Він не раз в різні роки лунав,
В серці своїм
Кожен відзвін його мав
Хай же цей вальс,
Нині лунає для вас,
Щоб до мети
Всім вам щастило дійти.
 
Музика І. Курченка
 
***
 
Колоскова хвиля
На пшеничнім полі,
Жайворон у небі
Піснею дзвенить,
І душа радіє
Довгожданій волі.
Тільки чому серце
Ниє і болить?
 
Чому Україна –
Наша рідна мати
Все ще не звільнилась
Від поневірянь?
І на що надія?
І чого чекати?
До кінця шукати
Марних сподівань?
 
Чом свої оселі
Залишають діти
І шукають щастя
Десь на чужині?
Чом вони не можуть
Жити і радіти
В батьківському домі?
Поясніть мені!
 
Чому наймитуєм
Десь у закордонні?
Чому й нині ходим
Ми у бідняках?
Чому не зігріють
Батьківські долоні
Тих сиріт, що стали
При живих батьках?
 
***
 
Я так хотів, щоб ненька - Україна
Немов калина в лузі розцвіла,
Та щоб у всіх була мета єдина,
Яка б до щастя й миру привела.
 
Щоб світла доля кожному всміхалась,
І гордістю наповнились серця,
Щоб про народ свій завжди турбувалась,
Щоб світлій долі не було кінця.
 
Але тепер нам важко зрозуміти,
І вже немає цьому виправдань,
Чому у найми їдуть наші діти,
Щоб там зазнать ганьби й поневірянь?
 
Для чого Польща, Чехія і Штати,
Німеччина, Австралія і Рим
Твоїх синів повинні мордувати?
Щоб в рідний край вернутися чужим?
 
Невже тобі така судилась доля,
Невже твоїх дітей забув і Бог,
Щоб із найкращого, що є у світі, поля
Нам не збирать нічого, крім тривог.
 
***
 
Не пали мені душу, печаль,
На початку жаданого літа,
Хоч минулого все-таки жаль,
Та душа моя буде зігріта.
 
Не гаси мого дня навесні,
Не задмухуй свічу серед ночі.
Ще залишаться ясними дні
Доки серце моє цього хоче.
 
Не гони журавлів вдалині,
Що вертають до рідного краю;
Вони радість несуть і мені –
Я ж бо іншої нині - не маю.
 
***
 
У Тригір'ї моїм
Край крутої дороги
Сивочолі дуби
Шість віків вже стоять.
Скільки знали вони
І подій, і тривоги?!
Скільки можуть всього
І тепер передать?!
 
Тут мій батько колись
Присідав відпочити
Від важкої роботи
І вічних турбот,
Тут же вперше роки
Я навчився лічити.
Тут життєвих шляхів
Мій крутий поворот.
 
Тут дитинства мого
Закінчилась дорога,
Коли мати у світ,
Як у дім, провела.
Не стелила рушник
Від святого порога
Тільки хліба окраєць
В дорогу дала.
 
А дуби все шумлять...
Все чекають на сина,
Що додому назад
Повернутись не зміг.
Синьоока Волинь...
Де донька і дружина,
Це для нього тепер
Вже новий оберіг.
 
СЕЛО
 
Село
Немов притихло в надвечір'ї.
Лише в садах
Не змовкли солов'ї -
Приходить спокій у моє Тригір'я,
І тільки думи рояться мої.
Вони мене
Щомиті повертають
У милий край,
До рідного села,
Де босі ноги нині не ступають,
І де в дитинстві
Мати повила.
Навколо ліс...
Там - річка омиває,
Три пагорби,
Мов велетні, стоять.
Там за собором
Сонечко сідає,
А Тетерів шле тишу й благодать.
Свята земля,
Батьківським потом вмита,
І запах хліба...
З материнських рук,
Що спечений з важких перлинок жита,
Які добути -
То немало мук.
Уже років багато за плечима,
На скроні іній
Памороззю ліг.
Та і тепер
Стоять перед очима
Село і дім,
Яких забуть не зміг.
Переглядів: 402 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz