П`ятниця, 18-10-2019, 18:20
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Березень » 22 » Курченко Іван, вірші. 22.03.2011 р.
14:13
Курченко Іван, вірші. 22.03.2011 р.
Іван Курченко, вірші. 22.03.2011 р.
 
КОЖНОМУ СВОЄ
 
Дивувалася бабуся
В нас на стадіоні:
- Чому стільки парубійків
Бігають, як коні?
 
Чи роботи ці хлопчиська
Іншої не знають:
Дві години на долині
Гарбуза ганяють.
 
Один скаче, підстрибує,
Наче біля плота,
Йому кричать на трибунах:
Стережи ворота!
 
Він то ляже, а то встане,
А йому щосили: -
Стережися, щоби гола
Тобі не забили!
 
Ну, а як тут розібратись,
Що на тому полі:
Двадцять з лишнім парубійків
І всі майже голі,
 
А один убрався в чорне
І кожного сварить,
Коли той кого навмисне
По ногах ударить
 
Ще й засвище у свистульку,
Помаха папером.
Мабуть, він у них працює
Міліціонером.
 
А ті двоє, теж у чорнім,
Прапорцем махають,
Наче вони, як ті хлопці,
Роботи не мають.
 
Ось один із парубків
Вже до плота рветься
З отією гарбузою,
Що в них м'ячем зветься,
 
Та як влупить гарбузяку
У дірку від плота,
Яку є них називають
Футбольні ворота.
 
Піднялися на трибунах:
Плещуть, свищуть, скачуть...
А деякі посідали
І мало не плачуть.
 
Подивилася бабуся:
І таке сказала:
— Краще б я на тій долині
Козу прив'язала.
 
НА УРОЦІ
 
Раз учитель на уроці
Пита розбишаку:
— Ти навіщо накурився
Та дражнив собаку,
Побив вікна у сусіда,
Порвав черевика,
А учора старий бабці
Показав язика?
І сусідського котюру
Кинув на прохожу?
Більше я тебе терпіти
У класі не можу.
Лобуряка той підвівся:
— Правду ви казали,
Тільки цього нам додому
Ви не задавали.
Якщо про все розповім я,
Опишу картинку,
То поставите в журналі
Ви яку оцінку?
 
ГЛАСНІСТЬ
 
Заходилося маля
Свинячого роду
Виводити кабана
На чистую воду.
 
Мов, він дерево підрив
І поїв жолуддя,
На городі натворив
Всякого безглуздя.
 
Назбиралося свиней
У кутку подвір'я –
Показати кабану
Своє недовір'я.
 
Стали радити, судить,
Як і що робити,
Щоб назавжди кабана
За все осудити.
 
Та найбільше порося
На дворі пищало:
Пропоную кабана
Зарізать на сало!
 
Щоб він більше не ганьбив
Свинячого роду.
І як кажуть, не любив
Каламутить воду!
 
Тут підводиться кабан,
Щоб унести ясність,
Та як двине порося...
Ось тобі і гласність.
 
Досі навіть між людьми
Отаке буває,
Що нерідко той правий,
Котрий владу має.
 
РІВЧАК І РІЧКА
 
Якось рівчак
Сміявся над рікою:
- Ну що з того,
Що повна ти водою,
 
Що день і ніч
Ти по Землі кочуєш?
Буває, не завжди
Тебе й з близька почуєш.
 
Ти все життя у праці
Аж до поту,
Завжди виконуєш
Якусь роботу.
 
Турбіни крутиш,
Луки поливаєш
І так одвіку
Радості не знаєш.
 
Я ж все життя
Сміюся і танцюю,
І від людей,
Лише похвали чую.
 
Своїм дзюрчанням
Радую серця
І від того щасливий
Без кінця.
 
Ріка на це
Сказалась рівчакові:
- Що доброго
В такому пустослові.
 
Яку ти користь
Для людей приносиш?
Утворюєш яри
Та без кінця голосиш.
 
Таке буває
Навіть між людей.
Один, не маючи
Ні цілей, ні ідей,
 
На всі лади
Кричить і вихваляє,
Все те, чого не мав
І дотепер не має.
 
СЛОВО І ДІЛО
 
П'яний батько веде сина,
Схопивши за руку,
Та й дорогою тлумачить
Ось таку науку:
 
- Ти ж бо вчися, - каже, - сину,
Як на світі жити,
Щоб цигарок не курив ти
Й не подумав пити.
 
Бо ці радощі короткі,
А там - і могила.
Краще спортом щоб займався -
Ось у чому сила.
 
Так усю дорогу батько
Із сином балакав.
Син же вирвався від нього
І гірко заплакав!
 
- То ж чому і ти, татусю,
Спортом не зайнявся?
Може б, вдома був частіше
І не напивався!
 
ПЕНЬОК
 
Пеньок,
Що жив посеред лісу,
Бурчав:
- Скажіть, якого біса
 
Все тягнеться
До світла і тепла?
Мені ж достатньо
І мого дупла.
 
Чого той пагін
Пнеться до небес?
Ніяких там
Не бачу я чудес.
 
Ну що з того,
Що в небі сонце сяє?
Воно мені
Лиш догнивати заважає.
 
Нерідко схожі
З таким пнем
Ті, що живуть,
Лише вчорашнім днем.
 
ЩУКА І КАРАСЬ
 
Зустрілися у юшці
Щука і Карась
І стали сперечатись:
Хто мудріший?
 
І хоч хвалитися
Обом було їм зась
(В однім котлі варились,
Це не тішить)
 
- Коли б мене
Ти бачив у воді, -
Сказала Карасеві
Щука гордовито, -
 
Яка хитруня
Я була тоді!
Не те, що ти,
Так схожий на корито.
 
Я брата вашого
Поїла досхочу,
Линками теж
Тоді не гребувала...
 
Одного тільки
Й досі не збагну:
Яким шляхом
У юшку я попала?
 
За що мені тепер
Така напасть?
У водах вільно
Я завжди гуляла...
 
І тут Карась промовив:
- Значить рот
Занадто широко на все
Ти розкривала.
 
ЗАОЧНИЙ КРИТИК
 
Кудлатий песик, був він дуже ловким.
На задні лапки став і мовив так:
- Якби мені спіймати зараз вовка,
Зробив би з нього я фаршмак.
 
За те, що він ягняток споживає,
Що нас, собак, не цінить ні на гріш.
За те, що він і силу й владу має,
Хоч ми собаки, нібито не гірш.
 
Чому він важні видає накази,
Вказівки, що і як робить?
Скажу, що, мабудь, цього разу
Я довго з ним не став би говорить.
 
Нехай не тішиться він тим, що вовк, -
Сказав наш песик голову піднісши,
Та раптом сів і тут же змовк
Тремтить як лист він, вовка враз уздрівши.
 
Буває, інший говорун завзятий
Все заочі нищівно критикує.
Та вмить стає неначе той кудлатий.
Коли його обгавканий почує.
 
ПОКИ НЕ ПІЗНО
 
На автобусній зупинці
Стояли дівчина
Розмальована та вбрана,
Неначе вітрина.
 
Ще й цигарка у щелепах,
Ланцюги на шиї.
Худоба, як у скелета,
Наклеєні вії.
 
І зачіска дикобраза,
І горбата спина.
Кажуть, людства ця "зараза" -
Краща половина.
 
З роду-віку це дівчисько
Роботи не знало,
Майструвало лиш зачіски
Та жувало сало.
 
І батькам від цього "щастя"
Лиш одна морока:
Що не скажуть - заскрекоче,
Неначе сорока.
 
В голові - одні гулянки,
«Чуваки» і танці.
Затуманені світанки
І щоденні п'янці.
 
Схаменутися б порою
Отому дівчиську,
Бо біда не за горою,
А вже досить близько.
 
І як тільки неодмінно
Настане розплата,
То згадає, тільки пізно,
І маму, і тата.
 
ДОМАШНЯ ПЕДАГОГІКА
 
Відвів батько свого сина
Навчатись до школи.
Та вже більше не з'являвся
До неї ніколи.
 
А синочка тут навчають
Читати й писати
І все ставить у щоденник
Підпис тільки мати.
 
Та якось, перехиливши
Не одну чарчину,
Запитав нащадка батько:
- Як ти вчишся, сину?
 
Я, коли ходив до школи,
Мав одні п'ятірки,
А твої знання, напевно, -
Від бубликів дірки?
 
Ось скажи мені, чи знаєш,
Що ми маєм в масі?
- Я вже вчуся нині, тату,
У десятім класі.
 
А про масу ми вивчали
Ще три роки тому.
- То виходить, - мовив батько, -
Вчитесь по-новому.
 
Ось так знову свого батька
Синок "озадачив" –
На очах у нього виріс,
А батько й не бачив.
Переглядів: 448 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz