Вівторок, 22-10-2019, 23:11
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Лютий » 22 » Курченко Іван, вірші. 22.02.2011 р.
14:32
Курченко Іван, вірші. 22.02.2011 р.
Іван Курченко, вірші. 22.02.2011 р.
 
СЕРПЕНЬ
 
Приходить серпень
Щедрим урожаєм
До кожного,
Як справжній годівник.
Багатшого
Він між братів не має:
Він хлібороб,
Орач і садівник.
 
Сідає сонце
Ген за небокраєм,
Даруючи нам
Світло і тепло,
Ще теплий вітерець
Повіє поміж гаєм,
А нам здається –
Літа й не було.
 
Збираються лелеки
Серед поля,
Готуючись
У вирій відлітать.
Не в кожного із них
Складеться доля,
Та їх повернення
Ми будемо чекать.
 
ВЕРЕСЕНЬ
 
Дощами землю
Вересень оплакав,
Покрив берізки
Золотим шатром,
До спілих яблук
Янтарю докапав,
Повис густим
Туманом за селом.
Навіяв згадку
Про спекотне літо,
Про спів пташок
В гущавині дібров,
Пролив росу
На килимочок жита,
Щоб щедрим хлібом
Зародив він знов.
Сплів павутиння
Бабиного літа,
Сховав грибочки
Десь поміж кущів,
Провів межу
Між осінню і літом,
Відкрив сезон
Пронизливих дощів...
Хоч ще не раз
До нас долинуть грози,
Та спів дібров
Ми не почуєм знов.
І не цвістимуть,
Як весною рози,
Не запалає полум'ям
Любов.
 
ЖОВТЕНЬ
 
Багряним листям
Спалахнули клени,
Мов сивиною
Вкрились ясени,
Лише дуби
Лишилися зелені
Та час мине –
Пожовкнуть і вони.
 
Опале листя
З гілочок калини,
Лягло тайком
В засохлий очерет,
А стиглих ягід
Кров'яні краплини
На голих вітах.
Виткали браслет.
 
Запала тиша
В ріках і болотах,
Лісні музики
Стихли до весни,
І тільки дятел
У своїх турботах
Чиїсь зненацька
Потривожить сни.
 
Чарівні барви
Жовтень нам дарує
Проміння сонця
Чисте, як кришталь.
Та співу птахів
Скоро не почуєм,
І це наводить смуток
І печаль.
 
ЛИСТОПАД
 
Стелиться ковдрою
Листя опале,
Вітер цю ковдру
Гортає щомить,
Хмари повисли,
І сонця не стало.
Згадка про літо
В душі защемить.
 
Стали короткими
Дні листопада,
Вже дошкуляють
Холодні дощі,
Хмари пливуть,
Як військова армада,
Свищуть під вітром
Безлисті кущі.
 
Осиротіло
Принишкли берези,
В труби гудуть
Постарілі дуби,
Ніч вже до себе
Схилила терези,
Взявши під владу
Вже більш півдоби.
 
Зоране поле
Чорніє дірою,
Вже на травичці
Посохли кінці...
Тільки ворони
Літають гурбою
Та без умовку
Тріщать горобці.
 
ГРУДЕНЬ
 
Закружляли у небі сніжинки
В сон чарівний занурився ліс,
В тихім спокої линуть хвилини,
Що сьогодні нам грудень приніс.
 
Вкрились льодом озера і ріки,
На спочинок вляглася земля.
Так бувало на світі одвіку,
Та на все ми дивились здаля.
 
Кожен місяць свої має чари,
Тільки треба їх серцем відчуть.
Не дивитися тільки на хмари,
Що ліниво по небу пливуть.
 
Зачинились осінні ворота,
І підведено року межу,
Ніби меншою стала турбота,
Та однак на печі не лежу.
 
Зустрічаю зорю на світанку,
Йду у тихий засніжений ліс
Та радію життю, як і ранку,
Що на краще надію приніс.
 
***
 
Які бувають ранки на Волині!!!
Словами цього вам не передать,
Коли тумани волошково — сині
Із росами щось тихо гомонять.
 
Коли на світ з'являється Ярило,
В густих дібровах мліють солов'ї.
Таке почути лиш тому щастило,
Хто йшов назустріч вранішній зорі.
 
Коли верба, купаючись у Бузі,
Схиляє ніжно віти до води,
Коли ромашки на зеленім лузі
В траві шукають місяця сліди.
 
Коли в ранковім небі синьо-синім
Легкі хмаринки почали життя,
Блакитні очі рідної Волині
Дарують нам безмірні почуття.
 
А як проміння золотавить роси,
І ніжний вітер дихає в лице,
Та пахнуть, ніби м'ятою, покоси –
Нам тільки Богу дякувать за це.
 
РАНОК
 
Все повільніше день
Піднімає завісу,
Все чарівніша мить
Огортає світанком.
Жоден промінь іще
Не з'явився з-за лісу,
Та родився давно
Новий день своїм ранком.
 
Сивиною туман
На траві розстелився,
Вітерець задрімав
Між гілками дібров.
Жоден голос птахів
Ще на світ не родився,
Та вже скоро його
Ми почуємо знов.
 
Разом з променем
Жайворон в небо зів'ється,
Засіяє серпанком
На травах роса.
На світанку
І серце розмірено б'ється,
Хоч тривожить його
Ця чарівна краса.
 
Починається день,
Разом з ним - і робота.
Кожен ладить і творить
Діяння своє.
І немає біди,
Що з'явились турботи.
Щастя, мабуть, у тім,
Що вони таки є.
 
РАННЯ ВЕСНА
 
Хоч все без зелені рясної
Й біліє де-не-де сніжок,
Нап'юсь я тиші весняної
Серед нетоптаних стежок.
 
Ще не лягають чисті роси
На трави ранньої пори.
І ще не миють верби коси
Й берези білої кори.
 
Та вже кропива попід тином
Свої голівки підняла,
Як клин виштовхуються клином,
І не чекаючи тепла.
 
Метелик нібито несміло
Присів на гілку і притих.
Воно, звичайно, ще не діло
Гулять між гілочок пустих.
 
Однак весна в своєму леті
Усіх торкнулася крильми
І вже крокує по планеті,
А з нею теж крокуєм ми.
 
Ще будуть роси і світанки,
Буяння трав, пташиний спів,
В туман повиті чисті ранки
І безліч ніжних голосів.
 
ЛІС
 
Я прийшов до тебе, друже ліс,
Подивитись, як тобі жилося,
Як ти довгу зиму переніс,
Що тепер з тобою відбулося?
 
З чим стрічаєш нинішню весну,
Як підготувався до роботи,
Чим живеш у днину цю ясну,
Чим твої наповнені турботи?
 
Вічну думку думають дуби,
У берізок випрямились спини.
Лиш з'явились крапельки води
І бруньки набухли в горобини.
 
Вбралась в ніжні котики верба,
Вільхи вже розвісили коралі,
Полишила ясена журба,
Сосни зеленіють і надалі.
 
Зацвіли сережки на гілках
У ліщини й ніжної осики.
Розпочався рух в мурашниках,
Лісові заграли вже музики.
 
Знову ліс наповнився життям,
Знову всіх чарує таїною.
І радію, що новим буттям
Я ділюся з ним, а він - зі мною.
 
СНІГ ВЕСНОЮ
 
Сьогодні випав сніг.
Всіх здивував собою,
Немов стерпіть не міг,
Що дихає весною.
 
Мов ковдрою накрив
Поля, долини, луки.
Гілля перетворив
На велетенські руки.
 
Вже й холодом дихнув,
І повернув морози,
Неначебто забув
Свої недавні сльози.
 
Та сонечка тепло
Уже не як зимою,
Пригріло - й потекло...
Весна і є весною.
Переглядів: 422 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz