Іван Курченко, вірші. 1.03.2011 р.
***
Цілований ромашками в траві
І пещений мурашками рудими,
Вдихаю запах м'яти на зорі,
Немов навіки поєднався з ними.
Вже жайворонок в небі задзвенів
Своєї пісні розсипає ноти
Для того, хто цю пісню розумів
І забував при тім свої турботи.
Зозуля десь відлічує літа,
Неквапним, мелодійним «ку-ку».
І хвилею колишуться жита,
Схиляючись колоссями на руку.
А на осиках листя затремтить,
Коли легенький вітерець повіє,
І вже душа радіє й не болить,
Та знову повертається надія.
Так літечко лікує душі нам
Промінням сонця, різнобарв'ям цвіту.
І радість ми знаходим тільки там,
Де щастя не шукаємо край світу.
***
Сумує ліс, чекаючи весну,
Вмивається холодними дощами,
Та все ж йому, здається, не до сну,
Бо скоро він наповниться піснями.
Пташиним співом оживе сповна,
З вітрами листя поведе розмову.
Тому і є чарівною весна,
Що все навколо оживає знову.
Заметушаться клопітно жуки,
Мурашки враз візьмуться до роботи.
І знов, не те, що взимку, навпаки,
Зростатимуть для кожного турботи.
Земля до нас пригорнеться теплом,
Щоб щедро всім дари свої віддати
Та щоб було і в полі й за столом –
Вона ж для нас, неначе рідна мати.
***
Ляжу я на квітковому полі,
Задивлюся у синю блакить...
І думки мої знову на волі,
А душа, мов на крилах, летить.
У чарівні поринувши звуки,
В дивний світ, що живе навкруги,
Простягну у захопленні руки,
Щоб обняти безмежні луги.
До землі притулюсь, як до неньки,
Обігріюсь промінням ясним.
І здається, що Всесвіт усенький
Біля мене чи я поряд з ним.
Щира радість в душі залоскоче
І заграє, як в чаші вино.
Хто у миті такі жить не хоче?!
І кому в такий час все одно?!
***
Як хороше у лісі навесні,
Коли усе навколо розцвітає!
І на душі так радісно мені,
Що й ніби щастя більшого немає.
З'явилися листочки на гілках,
Пташки уже виспівують на вітах,
Робота закипіла у комах,
І бджоли п'ють нектар на перших квітах.
Неподалік зозуленька кує
І дятел десь вистукує об гілку,
У вербах соловейко виграє,
В росі обмивши чарівну сопілку.
Ліс ніби зачарований стоїть,
Боїться навіть подих перевести,
Щоб кожного красою напоїть,
Яку дарують тільки ранні весни.
***
Сідає сонце ген за небокраєм,
Багряне листя стелиться до ніг,
І серце ніби знову забуває
Все те, чого я зберегти не зміг.
Вже павутиння бабиного літа
Летить над головою, мов літа.
Діброва стала ніби-то закута,
Бо вже одежа відтепер не та.
Пташиний спів стихає поступово
(Скінчилися гастролі у музик)
Осінній смуток наступає знову,
Хоч я до нього нині ще не звик.
Ще сонце намагається зігріти,
Та морозець ударить уночі...
І помирають передчасно квіти,
Яких не відігрієш на печі.
Осінні барви ще милують око,
Де райдуга гуляє поміж віт,
Та сонце не здіймається високо,
Щоб душу ніжним променем зігріть.
***
Люблю я літо з теплими дощами,
З веселкою на небі серед хмар,
Коли гармонія одвічна поміж нами,
А голову п'янить його нектар,
Коли яскраві квіти на шипшині
Метелики пригладжують крильцем,
Коли навколо голоси пташині
Ведуть розмову з ніжним вітерцем,
Коли волошки й маки серед жита
Вклоняють нам голівоньки свої,
Коли туманом річка оповита,
І в лозах в співі мліють солов'ї,
Коли навколо колоски пшениці
Видзвонюють мелодію свою,
Гойдаючись під вітром громовиці,
І я, мов зачарований, стою,
Коли у небо жайворон зів'ється
Й осипле землю піснею згори, -
Мені це дійство казкою здається,
А іншого - тоді й не говори.
НЕ ДУМАЛИ - НЕ ГАДАЛИ
Ми й не думали, що можем
До того дожити,
Коли будуть нас, нещасних,
У таксі возити.
І не знали, й не гадали,
Що так може бути,
Коли раптом збитковими
Стали всі маршрути.
То ж возити пасажирів –
Наче воду в ситі.
Правда, дещо потрапляє
У руки немиті.
Заплатили водієві
(Білета не треба) –
І вас можуть вже довезти
Куди тільки треба.
І ніякі контролери
Вже не перешкода,
Бо існує, як говорять,
"Негласна угода":
Водієві ваші гроші,
А його - послуги
Так і живляться нечисті
На руки хапуги.
Ще й волають, що не мають
Вчасної зарплати,
Бо не можуть перекрити
Транспортні витрати.
То ж скорочуються рейси, -
Тарифи зростають,
А знедолених та бідних
Вже нізащо мають.
Ще й радіють до безтями
Тим грізним паперам,
Що знімають врешті пільги
Всім пенсіонерам.
І студентам тепер стало
Вже не до усмішки,
Коли треба діставатись
На навчання пішки.
Бо стипендії немає
Навіть на прожиток
Із якої слід платити
Ще й за гуртожиток.
То ж виходить, щоб наука
Геть не занепала,
Від батьків пішком носити
Як, найбільше сала.
А держава таким чином
Дійде паритету –
Щезнуть враз усі проблеми
Й дефіцит бюджету.
ДЕФІЦИТИ
Я не знаю, як ми, люди,
Далі буде мжити,
Якщо раптом щезнуть всюди
У нас дефіцити.
Ми до них вже звикли так,
Як інші - до раю,
І без них свого життя
Вже не увляєм.
Як тепер? Куди не глянь –
Скрізь всього бракує.
І вже слово «дефіцит»
Нас ніби лікує.
Дефіцит у нас речей,
Совісті, культури...
А сердитий продавець –
Одарка з натури.
Ліки - також дефіцит,
Милостиня, ласка...
А надія - екстрасенс
Та баба Параска.
Дефіцит уже й вода,
А там - і робота.
І, як бачимо, росте
Про людей турбота!
Та найбільше гонить в кут,
Як кулю більярдну,
Наш постійний дефіцит
На щирість і правду.
То й молімось, щоб завжди
Були дефіцити,
Без яких вже стільки літ
Ми не можем жити.
ЗЕМНИЙ РАЙ
Ну, нарешті дочекались
Ми земного раю,
Тільки як в нім будем жити,
Я не уявляю.
Але чому - спитаєте, -
Рай таки є раєм?
Та й без нього ми вже з вами
Досить лиха маєм!
В магазинах не бачимо
Ніякої зміни.
Зате ростуть, як на дріжджах,
Надбавки та ціни.
А з екрана "добрий дядя"
Спростив ситуацію:
Все, що взяли у вас ціни,
Віддам в компенсацію.
Житла в нас не вистачає,
Скажем правду ввічі.
А хочете будуватись?
То заплатіть втричі.
Обіцяють нам підвищить
Мізерну зарплату,
А до цього ще й підняти
Ціну на квартплату.
Залоскочуть наші душі
Ще й такії вісті:
Черевики були - сорок,
А коштують двісті.
Про одежу, як бачимо,
Нічого й казати.
За ті гроші зодягнемось,
Як родила мати.
Та програма продовольча
Нарешті "здійсниться",
А не вистачить зарплати –
Все інше присниться.
І нема тут, люди добрі,
Ніякої згуби:
Як не буде з'їсти вдосталь –
Оближемо губи.
То ж чи варто "возмущатись", -
Я у вас питаю, -
Коли ми йдемо до ринку
Та земного раю?
І нема причини для того,
Щоб переживати:
Як не мали ми нічого,
То й не будем мати.
НА ШЛЯХУ ДО РИНКУ
Ти, читачу мій, зажди,
Зачекай хвилинку,
Поговорим, як іде
Перехід до ринку.
Як з тобою в перший раз
Ми тоді зійшлися,
Я казав, до чого в нас
Люди дожилися.
А тепер "пішло" на лад:
Мали лиш талони –
Нині нам кишені рвуть
Ще й всякі купони.
Не побільшало речей,
А у нас - зарплати,
Зате в чергах лайка, крик -
Соромно й казати.
А щоб дріб'язок купить -
Подавай папери.
Як в Кремлі, в дверях стоять
Міліціонери.
Простоїш у черзі день –
Все одна картина:
Ще нічого не купив,
А вже мокра спина.
Той тебе штовхає в бік,
Та штовхає в спину.
Тут найкраще пізнаєш
Людства половину.
До прилавка на кінець
Силою допхався.
А потрібного нема –
Дарма мордувався.
Повертаюся ні з чим
До свого порога.
А назавтра знову жде
Та ж сама дорога.
Тільки ось одна біда:
Мріям цим не збутись,
Бо надворі вже зима,
А нема в що взутись.
То ж нехай мені простять
Необачність вчинку,
Що не так намалював
Перехід до ринку.
|