Субота, 19-10-2019, 01:26
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Березень » 15 » Курченко Іван, вірші. 15.03.2011 р.
14:47
Курченко Іван, вірші. 15.03.2011 р.
Іван Курченко, вірші. 15.03.2011 р.
 
СПІВЧУТЛИВИЙ
 
Пню жалілася бджола
На знущання долі,
Що нектару не знайшла
На квітковім полі.
 
Що кислотний дощ полив
На поля і луки
І життя перетворив
На страждання й муки.
 
Що багато із сестер
Від такої долі
Залишилися тепер
Мертвими на полі.
 
Що у вулики вона
Меду не приносить –
На квітках її сестер
Смерть косою косить.
 
Вислухав похмурий пень
Таку ситуацію
І сказав: - Без теревень!
Я - за хімізацію.
 
Звідки знать було бджолі.
Кажучи про жертви,
Що пеньок той у землі
Виявився мертвим.
 
ШТАНИ
 
Мчав Петро назад щосили,
Не згинаючи спини,
І все думав: пощастило –
Я купив собі штани!
 
Заплатив хоч і багато,
Та трагедії нема:
Заробляють мама й тато,
Я ж синок їх недарма.
 
А покупка гріла душу,
Радість в серці ожила.
Похвалитись всім я мушу:
В мене ж джинси! Ну й діла!
 
І коли прибіг додому
Та оглянув, що купив,
Які гроші за обнову,
Не торгуючись сплатив,
 
Враз затьмарилося небо,
Відчай ноги підкосив:
Дав дві сотні, це ж бо треба?!
За штани, що хтось зносив!
 
То ж даремно так пишався
Та без розуму радів.
Без грошей тепер зостався
Ще й до того - без штанів.
 
ПЕРЕСТАРАВСЯ
 
Вранці жінка спересердя
Пита чоловіка:
— Чому в тебе так побита
Та розпухла пика?
 
Чому ти такий зім'ятий,
Весь піджак в багнюці,
На штанах усюди плями,
Наче на гадюці?
 
Посинів розпухлий ніс,
Чуб мов розвалився.
Ти хоч трохи пам'ятаєш,
У кого напився?
 
Щось промимрив чоловік,
Взявшись за печінку,
Та від страху аж присів,
Глянувши на жінку.
 
- Ти питаєш, з ким оце...
Я напився вчора?
То ж кажу, що проводжав
В область ревізора.
 
МИЛЬНА БУЛЬКА
 
Летіла булька
В небі над землею
Та всім хвалилась
Участю своєю:
 
Що в леті тім
Простори пізнає
Та як вона
На сонці виграє.
 
І, мабуть, довго
Всім отак хвалилась,
Якби не сонце,
На якому грілась.
 
Коли ж воно
Сильніше припекло,
Враз булька лопнула –
І ніби й не було.
 
Мораль проста:
(Ну що тут говорити?)
Дарма себе
Не поспішай хвалити.
 
ДОЧЕКАЛИСЬ
 
Народилось на світ Божий
Дитятко маленьке
Та до того, ще й вдалося,
Як лялька, гарненьке.
 
Рада мати, радий тато,
Рада вся родина,
Що нарешті дочекались
Як квіточку сина.
 
Проспівали біля нього
Пісеньок немало
А хлоп'ятко, мов на дріжджах,
Росло, підростало...
 
Вже на батька, як на коня,
Почало сідати,
І від радості в долоні
Все плескала мати.
 
Ось прийшла пора до школи
Виряджати сина.
Знов радіють мама й тато,
Що росте дитина.
 
Пролетіли шкільні роки,
Мов одна хвилина,
І вже мають з атестатом
Дорослого сина.
 
Та синочок до науки
І праці не рветься,
Бо на шиї мами й тата
Без турбот живеться.
 
Він вже й випити охочий,
Добряче поїсти,
І не думає, що з батька
Пора давно злізти.
 
НЕ ЗБАГНУЛИ
 
Сперечаються щоденно
Старий зі старою:
В кого розуму є більше?
Аж топчуть ногою.
 
- Ти дивися, - каже баба, -
Яка я кмітлива
Ти хвалився, що розумний,
А я - обкрутила!
 
Та й тепер, чого таїтись,
Деру з тебе лика,
Хоч скажу: мені від цього
Користь невелика.
 
Старий сердиться ще дужче
На крикливу бабу:
- В тебе розуму не більше,
Ніж у курки ззаду!
 
В тебе, бачу, вже на старість
«Поїхала стріха»!
Та обоє не збагнули,
Що «поїзд поїхав»...
 
"ДЖЕНТЕЛЬМЕН УДАЧІ"
 
На базарі я побачив
Вже літню людину,
Що у відчаї гукала:
- Купіть цибулину!
 
Як не хочете цибулі –
Купіть капустину,
Бо без виручки цієї
Я, мабуть, загину!
 
Вже два місяці своєї
Пенсії не бачу,
А одержу сорок гривень –
То сміюсь і плачу.
 
Сміх від того, що таку
Пенсію я маю,
А як стану з неї жити,
То плачу й ридаю.
 
Все життя моє пішло
На ударну працю,
А на старість заробив
Із трьох пальців цяцю.
 
Заощадження мої,
Що збирав роками,
Всі держава відняла
Власними руками.
 
Став тепер я мимо волі
"Джентльмен удачі"
І торгую урожаєм,
Зібраним на дачі.
 
То ж із мізеру такого
Якось мушу жити,
Та ще всяк раз гривню двадцять
За "таксі" платити.
 
І, як бачите, тепер
До того дожився.
Що на старості років
Жебраком лишився.
 
ЩО Б ТО БУЛО
 
Стало дуже модним нині
Про село співати,
Де калина біля плота
І старенька мати,
Де цибуля, огірочки,
Помідори спілі,
Де росли сини і дочки,
А тепер при ділі.
До матусі тепер діти
Дорогу знаходять,
Як у неї на городі
Плоди гарні вродять.
То ж приїдуть
Десь під осінь,
Усе позбирають
І вже знову
На концертах
Про село співають:
«Як би жив я,
Що робив би,
Як усе оте було,
Якби раз, чи два
На місяць
Не поїхав у село?»
 
ЗБИВСЯ З РОЗУМУ
 
Ішов бовдур,
Натягнувши шкіряну панаму,
Та все згадував,
Нещасний,
Якусь таку маму.
 
А прохожа те почула
Та й до нього каже:
- Може, хтось
Тобі до неї
Дорогу покаже?
 
Може, ти оце, синочку,
Із розуму збився
І забув тепер вже,
Дурню,
Як на світ з'явився?
 
Якби знала твоя мати,
Яка ти потвора,
Ти б на світ
Не народився
Ні тепер, Ні вчора.
 
ПЕРЕХВАЛИЛАСЬ
 
Нахилилась над водою
Верба кучерява
Та й сказала сама собі:
- Яка ж я роззява!
 
Чого мені тут стояти,
Дивитись на воду,
Коли мені дано Богом
Отакую вроду?
 
Чи не краще було б нині
Жити серед лісу,
Дубкам голови крутити
Ще й слати до біса?
 
Я косою зачарую
Кожну з дуба гілку,
Якщо тільки притулюся
Чи схилю голівку.
 
Так сама собі вербичка
Кожен день хвалилась,
Та самотньою над ставом
Назавжди лишилась.
Переглядів: 441 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz