Людмила Ковтунець, вірші. 11.06.2012 р.
Чарівне слово
Чарівні ті слова, які звучать уголос,
І линуть від душі в зелену синь дібров.
Вони чарують серце і знімають втому,
Благословляють щиро на віру і любов.
Безмежне і чарівне, яке ніколи зроду,
Не губиться у літах і грозових дощах.
Виразне і правдиве, мрійливе і казкове,
Яке лунає дзвінко у теплих, ніжних снах.
Чарівні ті слова, які ідуть від серця,
Від мами чує їх і вимовля дитя.
Вони дають наснагу й силу,
Народжують нове життя.
14.07.2000 р.
Моя мова
Моя мово, українська,
Мово солов’їна!
Ти така хороша, мила,
Як твоя країна.
Ще з дитинства мама вчила
Пісню колискову.
Відтоді я полюбила
Рідну свою мову.
Ой коли б я мала крала
Та вміла літати, свою мову, рідну пісню,
Могла б прославляти.
Моя мово материнська,
Мій краю єдиний!
Буду тебе прославляти
По усіх країнах!
Хай почують всі народи,
Яка ти красива.
Моя мово солов’їна,
Моя Україно!
березень 1996 р.
Моя Україна
Моя Україна – це голос жар-птиці
Який пролунав в вишині.
Моя Україна – це колос пшениці,
Котрий дозріває на пні.
О краю мій рідний, моя Україно!
Тебе я кохаю, тобою живу.
Дощами ти вмита та квітами вкрита.
Я кращого краю ніде не знайду.
Тут буду я жити, тут буду любити
І пісню співати свою чарівну.
Хай чують Карпати, Дніпро, Прип’ять – Мати.
Як я люблю землю чудову свою.
12.06.1996 р.
Земля
Який цей світ прекрасний і великий,
Є в ньому гори, луки і поля,
Ставки, джерела і ліси безмежні –
Все, разом взяте, це – моя земля.
Вона заквітчана квітками,
Вона – у співі солов’я,
Найкраща в світі і співуча –
Волинь, як казка лісова.
Там пісня лине у простори,
І жайвір соколом літа.
Співає серце без утоми,
Стає чистішою душа.
Мені так весело, тут жити,
Писати вірші і в словах
Сміятись, плакати й радіти,
І мріяти лише у снах.
Волинь – ти голос мого серця,
Моя любов і таїна.
Красою ти запала в душу, Т
ам проросла і зацвіла.
Моє дитинство барвінкове,
Мій краю рідний, дорогий!
Зігрію я тебе любов’ю –
І ти взамін мене зігрій.
18.03.2000 р.
Слово Україна
Є у світі те слово,
Яке гідно говорим.
Його з вірою в серці
Промовляє дитя.
Це моя Україна,
Мов червона калина,
Як весела усмішка
І ранкова роса.
Усміхається сонце,
І вітається з світом.
З ніжним подихом вітру
Починається день.
Це моя Україна,
Мов червона калина,
Щиро всіх нас вітає
І співає пісень.
Усі гори й озера,
Причаровані села.
Ти зігріла любов’ю
І красу їм дала.
Це моя Україна,
Мов червона калина,
Як маленька дитина,
З року в рік вироста.
Людям ти дала мову,
Українську чудову,
Нею гордиться кожний,
Славить слово своє.
Все це є Україна,
Мов червона калина,
Рідна нам Батьківщина –
Все довкола моє.
Стануть гори високі,
Стануть ріки глибокі –
Ми свою Україну
Не дамо ворогам.
Бо це наша країна,
Мов червона калина,
Як весела усмішка
І ранкова роса.
02.04.2000 р.
Моє рідне
О слово українське!
О пісне материнська!
Летиш у сині далі,
В пшениці і жита.
Розвіюєш печалі,
Підносячись за хмари,
І серце звеселяєш –
Тоді співа душа.
За обрій сонце сяде,
Затихне шум струмка,
Та лише пісню чути,
Яку співаю я.
Мелодія дзвіночком
Злітає в синю вись –
Усі печалі й болі
Зникають геть кудись.
Усе це мова й пісня -
Пов’язані в одне,
Підхоплює їх слово
В далеку даль несе.
18.04.2000 р.
Мій край
Там, за вербами, біля ставу,
Де квітнуть квіти у траві.
Моя душа співає дзвінко,
Сумні і радісні пісні.
Високі гори та рівнини,
Поля широкі і розмай.
Це – рідна мати Україна,
Квітучий і багатий край.
Там дуб замріяний, крислатий,
На вітрі шумно шелестить.
І ліс зелений, ніби в казці,
Спокійно, тихо, мирно спить.
Ріка тече та не вертає,
Вдаль хвилі котить голубі.
Стрічає й проводжає вдалеч,
Малі, великі кораблі.
Десь зацвіли волошки сині,
І маки квітнуть у житах.
Проміння сонця світить ясно,
У далині чорніє шлях.
Все радісне, дзвінке, веселе,
Стоїть у казці весняній.
А скрізь дзвенять тихо і ніжно,
Ті соловейкові пісні.
Лунає спів по всьому світі,
Співає вся моя земля,
Така велика і прекрасна,
Душею вічно молода.
26.07.2000 р.
Волинь
Волинь…Чудовий край чарівний,
Де чути голос солов’я.
Проміння сонця світить ясно,
Квітками встелена земля.
Шумлять смереки, ліс в задумі,
Широкі стеляться степи,
А на крайнебі темно-сині
Стоять шевченкові стовпи.
Барвистим променем яскравим,
Милується уся земля.
Вкрились ранковою росою
Рівнини, гори і поля.
Де ще знайти цей край жаданий,
Де ще знайти таку красу?
травень 1999 р.
Квітує земля
Де квітує земля, наливається цвітом,
Тихо й легко тумани пливуть по землі,
Де весна зустрічається з променем літа,
Над садами співають пісні солов’ї.
Десь лелеки літають ключами у небі,
Жайвір дзвінко виводить в достиглих житах.
Я такого не бачила зроду ніколи,
Ані в дійсності, і не в райдужних снах.
А душа рветься високо в хмари,
Хоче бачити і відчувати красу.
Пізнавати в природі всі чари,
Розгадати її таїну.
Ця краса мені поночі сниться –
Синь небесна і яблуні цвіт,
Ніжний подих легенького вітру,
Ним радіє, красується світ.
04.07.2000 р.
Волинські чудеса
Де сонце грає в чистім небі,
Веселка воду п’є з струмка,
Пташки співають гучно й дзвінко,
Так, це волинські чудеса.
Дівчата – у вінках та стрічках,
А хлопці – в довгих жупанах.
Виводять пісню українську,
Яка літає в небесах.
Волинь…прекрасна й неозора,
Тебе я оком не сягну,
Твої рівнини і простори
В своєму серці збережу.
Тут дійсно мова солов’їна
І хліб на тканім рушнику,
Калина грона нахилила,
І верба запліта косу.
Волинь…ти вічно будеш жити,
Твоя краса – в наших серцях.
І щоб побачити це диво,
Повинні ми долати шлях
І віднаходити куточки,
Де все в реальності, в житті.
Тоді й побачимо, що, дійсно,
Ми підкорилися меті.
05.09.2000 р.
Верба і калина
Що навік з’єдналось з словом Україна?
Збереглось у серці прадідів-дідів.
Битва чи погоня, радість, а чи горе,
Може, віра в символ, віщування снів.
Здавна називають вербу і калину
Символом країни, Січі, козаків.
Може, це легенда, але вона ходить
По усьому світу багато віків.
Верба і калина – разом Україна,
Зрошена росою, рубана мечем.
Верба і калина – разом Батьківщина,
Виплекана кров’ю, вимита дощем.
Звільнилась Вкраїна від ярма тяжкого,
Глянула на Київ, на тихий Дніпро.
На високі гори та на бистрі води –
На неоціненне і своє добро.
Відвернула погляд на ліси зелені
Й нишком серед тіней вгледіла вербу.
Отоді й згадала про її безцінність,
І вклонилась низько бачачи стару.
Верба і калина – разом Україна,
З’єднані любов’ю дочок і синів,
Верба і калина – разом Батьківщина,
Продовжена доля славних козаків.
15.09.2000 р.
Село
На фоні сходу сонця й неба
Стоїть замріяне село.
Неначе птах, що лине в хмари,
В польоті розпрямля крило.
Сади вишневі опустили
Пухнасті віти до землі.
Усе мовчить у чарах ранку,
Стоїть у барвінковім сні.
Роса срібляста напуває
Усі простори, все навкруг.
Під золотавою фатою,
Спить поле, гори, ріки, луг.
Усе чарівне, мов у казці,
Воно не в сні, а на яву.
Уперше у житті своєму
Спостерегла таку красу.
Воістино – краса Волині,
Природа рідного села.
Це все колиска яворова,
Моя замріяна душа.
На фоні заходу і сходу,
Стоїть у ранках й вечорах
Оте село, прадавнє, наше,
У теплих днях, ясних ночах.
червень 2000 р.
|