Понеділок, 21-10-2019, 09:19
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2012 » Липень » 9 » Ковтунець Людмила, вірші. 9.07.2012 р.
11:50
Ковтунець Людмила, вірші. 9.07.2012 р.
Людмила Ковтунець, вірші. 9.07.2012 р.
 
***
 
Вона ішла. Куди не знала.
В очах надія, в серці – біль.
Молилася, щиро благала.
За кого? Він же їй чужий!
Та серце – ніби пташка в небі:
Пурхнуло у блакитну вись.
Мені здалося, що з тобою
Ми станем близькими колись.
Нам важко жити в цьому світі,
Любити ніжно, крадькома,
Ховаючись в осінніх барвах,
Чекати, чи прийде весна.
Вона ішла йому назустріч –
Він тихо вії опустив.
Чомусь не міг дивитись в очі
Які вже довгий час любив.
02.11.2002 р.
***
 
Ти знаєш, як гуляє вітер?
Чи чуєш, як шумить гілля?
Коли приходить в серце квітень,
Усе довкола ожива.
Мені здавалось, що ніколи
Не буде радості в душі.
Моє життя примхлива доля,
Поклала лише у вірші.
А щастя десь далеко дуже,
Може, прилине, може ні.
На серці горе, вічна туга
Та все ж так хороше мені.
Я знаю як гуляє вітер,
Осіннє листя трусить листопад.
Коли приходить в серце квітень,
Я осінь не верну назад.
17.11.2002 р.
***
 
Ніжні промені сонця
Заглядають в вікно.
Я кажу тобі мила!
Бо кохаю давно.
Моя фея чарівна,
Ніби встала зі сну.
Одяглася в намисто
У ранкову красу.
Твої очі ласкаві,
Твої спраглі вуста,
Моє серце в чеканні
Ти для мене свята.
Знову місяць заходить
Я в полоні надій.
Може, будеш моєю?
Може я буду твій?
А дві зірки у небі
Засвітились давно,
Це напевно кохання
До нас, люба прийшло.
В тебе усмішка щира,
Погляд ніби в весни.
І душа не зрадлива
Щастя й доля – це ти.
24.11.2002 р.
***
 
Ти наша далека пташино,
Ну повернися до гнізда.
Мені тебе знайти так важко,
Хоч ти давно вже не моя.
У долі нас чекало безліч
Сюрпризів, прикрощів, чекань.
Та ти тільки в пригоді сину,
У юності, у долі стань.
Може у прикрощах й тривогах
Він кличе лиш тебе одну.
І я тепер на роздоріжжі,
Між двох доріг один стою.
Куди піти на право, вліво?
Чи проти вітру та дощу?
Мені в душі так тяжко й гірко,
Що аж від розпачі кричу.
Та ти далеко і не чуєш,
А якби й чула, що тобі?
Хоч мамою була – забула,
Залишивши усе мені.
Ця пташка більше не вернеться,
Вона полинула у вись.
Можливо, у розчаруванні й горі,
Прийде до нас вона колись.
24.11.2002 р.
Забудь
 
Весна у коси заплітає
Проміння сонця в вишині.
Я з квітки пелюстки зриваю,
Може кохаєш, може ні?
Остання зірка догорає,
Цвіркун у травах спочива.
Я подумки себе питаю
Чому зосталася сама?
Забудь, мене, забудь,
Нам щастя не вернуть,
Років не зупинить,
Хоча б на час на мить.
Заграй мені, сопілко,
Хай серце оживе,
Хоч у душі і гірко
Та все ж воно – моє.
Погасли в небі зорі,
А місяць угорі
Один-єдиний світить,
Лише тобі й мені.
24.11.2002 р.
***
 
І знову осінь, щедра, мила,
Перший жовтневий снігопад.
У нас з тобою за плечима
Те, що не вернеш вже назад.
Може й хотілося б – не можна,
Може і треба – та вже ні.
Ми так любили щастя миті,
Хоч вже далеко не малі.
Давно знайшов ти свою долю,
А я до нині жду і жду,
Шукаю у далеких мріях
Незгаслу ніжності зорю.
Колись засвітить чи погасне,
Прийде і тихо відійде,
Я ніжно прошепчу: ”кохана,
Нарешті ти знайшла мене!”
А доля в відповідь гукає:
Не я тебе, а він знайшов.
Багато миль і довгі роки
Тебе шукав – ну от, знайшов.
Спасибі доле, я щаслива,
Років не треба повертать.
Його назавжди полюбила,
Тебе не буду забувать.
25.11.2002 р.
***
 
В моєї долі зламане крило,
В моєї долі нездійсненна мрія.
Здавалось, щастя ніби не було,
Воно кудись від мене полетіло.
А, може, це не щастя, тільки сон
Поклав мені під вії свій серпанок,
В якому я розчарувавшись знов,
Пішла шукати свій травневий ранок.
16.05.2002 р.
***
 
Чомусь так важко зрозуміти
Суть існування, суть життя.
Ще важче, мабуть, пояснити
Та все ж стараюсь добре я.
У моїй долі все незвично,
Наперекір мені й тобі,
Хоч і кохаю в тебе інша,
Зустрілась краща на путі.
Та я вже звикла, мені добре,
У серці все кипить, бурлить,
Хоч посміхаюсь та радію,
Душа від розпачі кричить.
Ми ніби разом і окремо
То в радості, то у журбі,
Кричу: «люблю» тобі у спину,
А ти всміхаєшся мені.
Я знаю, важко зрозуміти,
Ти був коханим, дорогим,
Хорошим, лагідним і щирим,
Та що поробиш – не моїм.
28.11.2002 р.
Чому?
 
Розлюбить тебе не сила,
Полюбить – великий гріх.
От якби мені вітрила,
Поплила б в далекий світ.
Щоб забути про минуле,
Потопити у морях
І в солоних водах стрімко
Прокласти собі шлях
Якось дивно я тікаю
Від кохання у житті,
Може доля, справжня доля,
Усміхнулася мені.
Все ж думками я в просторах,
У рівнинах і морях.
Йду шукати свою долю
У фантазіях і снах.
06.01.2002 р.
Сон
 
Остання зірка догоряє,
Була надія та нема.
Лише три слова незабутні,
Напевне сказані дарма.
Може у них лунає щирість,
Якась мета в житті, любов.
Для мене страшно уявити
Кохання без міцних основ.
Ми знову разом це – прекрасно,
Самотність поєднала нас.
В твоїх словах і так все ясно
Було у мене, є – у нас.
Прекрасно відчувати ніжність,
Усмішку, радість, теплоту,
Єднаючи в житті своєму
Дві різні долі, ще й свою.
А може, краще не єднати?
Залишити усе як є?
Мені здається, що дві долі
Це щастя не чиєсь – моє.
09.10.2002 р.
Переглядів: 449 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Липень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz