Вівторок, 15-10-2019, 08:05
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2012 » Липень » 2 » Ковтунець Людмила, вірші. 2.07.2012 р.
13:19
Ковтунець Людмила, вірші. 2.07.2012 р.
Людмила Ковтунець, вірші. 2.07.2012 р.
 
У долі все не звично
 
Чомусь у долі все незвично,
Чомусь у долі все не так.
Життя пливе, як бистра річка,
Його не вернеш вже назад.
Зітхання, ненависть, тривоги,
Зло, прикрість і печаль
Відносять нас в далекий спомин,
Лишивши в серці гіркий жаль.
У долі все неначе в казці:
І фея помахом пера
Покличе в царство невідоме,
Відкривши шлях в нове життя.
Можливо, там знайдеться спокій
Для стомленої вкрай душі?
Розкриються всі таємниці,
Напишуться нові вірші.
Чомусь у долі все незвично,
Чомусь у долі все не так.
Любов і ненависть, як річка
Пливуть в один-єдиний такт.
15.08.2001 р.
***
 
Є час, коли душа співає,
І час, коли душа мовчить.
Є час, коли душа ридає,
І час, коли душа спішить.
У долі все переплилося:
Мовчання, радість і печаль.
Любов і ненависть крокують
Пліч-о-пліч у незнану даль.
Стежки чар-зіллям заростають,
А роки йдуть у забуття.
Усе цвіте, враз облітає,
Проходить так моє життя.
Душа живе в оці хвилини,
Сумує, плаче і мовчить,
Так часто рветься у простори,
Щоб синь небесну підкорить.
Є час зимі стрічати весну,
І час, коли біжить струмок,
Є час, коли любов не вернеш,
Бо відстаєш на один крок.
21.02.2001 р.
***
 
Отак за роком рік минає,
Отак усе життя біжить.
Воно ніколи не вертає,
Та все спішить, спішить, спішить…
- Спинись, хоча би на хвилинку,
Постій одну-єдину мить, -
Кричу йому я безупинно,
Воно ж не слухає – летить.
- Зажди я хочу повернути
Своє життя, свої думки
- Не можна, дівчино, не можна,
Бо вже пережила їх ти.
- Чому? Я хочу все змінити,
Бо тут не правильно, не так.
- Ну все, побігло, я не можу, -
Здаля почулося в устах.
Чому усе так складно в долі?
Помилишся єдиний раз –
Та вже не можна повернути
Хоч на хвилинку швидкий час.
13.11.2001 р.
Осіння доля
 
У вересневі ночі я спішу,
Жовтневі ранки лиш тепер стрічаю.
І стежкою до тебе, любий, йду,
Навіщо і сама не знаю.
Чомусь у розпачі душа,
І серце б’ється без зупину.
Та все ж до тебе я спішу,
Хоча б на мить, хоч на хвилину.
І я і ти у долі завжди разом,
Нам жовтень стелить скатерть золоту.
Кладе під ноги щастя і розраду,
Свою чарівну, золоту красу.
Ступаю я в осінню прохолоду,
Морозний ранок інеєм віта.
Десь там серед юрби народу,
Нас доля з відчаєм гука.
Чомусь спинилась в хуртовині,
А я побачивши її гукнула:
- Ось вона - єдина, -
Призначена мені й тобі.
І ти і я у долі завжди разом,
Ним килим жовтень постелив давно.
Поклавши з листям тільки радість,
Печаль сховавши під крило.
29.10.2002 р.
***
 
Я біжу серед весен і зим
І тебе зустрічаю в снігах.
Розмовляю із вітром в долині,
Йду в далекий, незвіданий шлях.
Там, де ріки, озера безкраї
І шумлять у дібровах дуби,
Я тебе, ніби в казці, згадаю
І полину з тобою у сни.
Розкажіть мені, весни і зими,
Про кохання моє молоде,
Як стрічаються в морі крижини,
І про вітер, що вдаль їх несе.
Тихо стало у небі вечірнім:
Зорі згасли, посипав сніжок.
Я не можу відкинути більше,
Своїх спогадів, мрій і думок.
Я біжу серед весен і зим,
І тебе зустрічаю в снігах,
Я лечу у далекі краї,
Де мене ти чекаєш у снах.
13.11.2001 р.
***
 
Вже пробігло тепле літо,
Сонця ясного не видно.
Крутить листопад листочки
І кладе їх на поріг.
Ти згадай про ночі літні,
Ранки зоряні й досвітки.
Про букети квітів ніжних,
Котрі дарував мені.
Подаруй мені тюльпани,
Подаруй мені кохання,
Коли вечір знов настане.
Подаруй мені фіалку
З голубим, як літо оком.
Подаруй мені ромашку –
Образ сонця ген високо.
Пролунало десь у небі,
У туманнім літнім ранку:
"Подарую тобі, мила,
Ніжну, крихітну троянду.
Подаруй мені що хочеш, -
Квітку, щирі свої очі,
Радості й любові душу,
За це я любити мушу.”
17.09.2001 р.
***
 
В сутінках вечірнього туману,
Ти сказав три слова чарівні:
"Я тебе кохаю і не знаю,
Чи кохаєш ти мені чи ні”.
Та любов, немов чарівні ноти,
Грає музику веселу і сумну.
Нам з тобою все ж не по дорозі,
Хоч душа кричить услід люблю.
Я і ти на роздоріжжі долі,
Я і ти по різні береги.
Наше щастя розгубилось в долі,
А любов пропала назавжди.
Нездоланна мрія, ніби згасла,
У душі лишився попіл від вогню.
Я плюс ти дорівнює нещастя, -
Так написано на нашому віку.
Все ж серці ще зосталась іскра,
Та, котру ти запалив давно.
Ми – коротке слово і незвичне,
Вітром підхопило й понесло.
Я і ти на роздоріжжі долі,
Я і ти по різні береги.
Нам чомусь не вистачило волі,
Щоб до щастя спільного дійти.
08.09.2002 р.
Вісім нот
 
Тих вісім нот
Зійшлись в однім мажорі –
Лунала музика вечірня і п’янка,
Мені хотілося пірнути в море,
Від щастя полетіти в небеса.
Усміхнися мені серед ночі,
Усміхнися мені серед дня.
Ти для мене у світі єдина,
Неповторна весна, чарівна.
Із далеких туманів весняних
Ти прилинеш до серця, що жде.
Вісім нот на місця свої стануть –
Отоді і кохання прийде.
Усміхнулась собі серед ночі,
Усміхнулась у тихому сні.
Я душею сказати щось хочу,
Та чомусь не виходить мені.
16.05.2002 р.
***
 
Я дивлюсь в твої очі,
Ніби в ранки і ночі,
Усміхаюся щиро
І кажу, що люблю.
Ми з тобою, як діти,
Вмієм плакать й радіти
Ніжно, тихо зітхати,
Від невдачі й жалю.
Ти – у сонячнім літі,
Ти – у грудні і квітні.
Вдаль летіла від мене
В хуртовини й сніги.
Ти – у росах ранкових,
Ти – у травах шовкових,
Назавжди поєднала
Весни зими в собі.
Ти у мене одна,
Немов весна чарівна,
Як колиска дитинства і долі,
Вмита в росах рясних
І туманах густих,
Розлетілась, немов у просторі.
З твоїм словом звучить
Найщасливіша мить.
Губи тихо шепочуть молитву.
Я і ти – два сади
Будуть завжди цвісти.
В літню днину погожу і світлу.
12.09.2002 р.
Берег надії
 
Жовте листя трусить листопад,
Сипле, наче іграшки казкові.
Наше щастя – головне в житті,
Розлетілося в осінньому просторі.
Під прощальний спів пташиних зграй
Ти сказав: ”Кохаю, та не можу,
Причинити горе й біль,
Не знайду ніде на тебе схожу”.
Ми удвох на березі надій,
Ми удвох на острові кохання.
Я і ти – на роздоріжжі доль,
Я і ти зустрілися востаннє.
Може, щастя вернеться назад?
Тихо й ніжно відчинивши двері,
Скаже: ”Ви згубили мить,
Як художник сплутав акварелі”.
У думках ми разом назавжди,
На яву по різних автострадах
Біжимо із осені в зиму,
По вітрах колючих і досадах.
Ми удвох зустрілись як у сні:
Наше щастя тільки випадковість.
Я і ти ішли багато миль –
Воно зникло ніби невідомість.
17.09.2002 р.
Переглядів: 620 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Липень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz