Людмила Ковтунець, вірші. 16.07.2012 р.
***
Летіла птахом в синє небо,
Чому мене не розуміють люди?
Чому поезія для них це – дивина?
Їм краще посидіти в барі,
Ковтнути гарного вина.
А я сиджу і думаю, як добре,
Що все це можу положити на папір,
Полинути у край далекий
І полетіти в вись до зір.
Усе це – світ сьогоднішній, вчорашній,
Де скрізь панує горе і журба.
Зараз у ньому осінь
І ми не знаєм чи прийде весна.
Чому мене не розуміють люди?
Чому поезія для них це – дивина?
У сьогоденні зараз осінь,
В моєму серці лиш весна.
03.03.2000 р.
***
Я вишивала ніжні квіти
У білім танці закрутила,
Нас двох зимова заметіль.
Покрила срібною фатою
І понесла кудись звідсіль.
Я запросила вас на танець,
Сеньйоре, в чорнім піджаку,
Бо більше за усе на світі
Вас я шаную і люблю.
Сніжинки падають казково
І тануть в мене на щоці,
А ми йдемо нога об ногу,
Моя рука в твоїй руці.
З цієї миті нас єднає
Той білий танець на снігу,
Прозора шаль, що обвивала,
Нас у засніженім саду.
Ми разом танцювали далі
Та непомітно плинув час.
Прокинулась від сну п’янкого
І не побачила я вас.
30.06.2000 р.
Полечу
Зачарована у квіти
Стрічала зорі в вишині,
Несла в собі іскру надії
Співаючи дзвінкі пісні.
А там, де верби і сокори
Стоять на вітрі та шумлять
Я виглядаю свою долю,
Щоб дещо в неї запитать.
Десь загубилася у ранках,
У літніх грозах і дощах
Вродлива, ніжна полонянка
Шука до мене вірний шлях.
Де річка плине неозора,
Де небо ясно-голубе.
Знайшла свою кирпату долю
І упізнала в ній себе.
Упали роси на світанку,
Устало сонце, піднялось.
Я віднайшла мету у світі
Відкривши у собі когось.
А верби і сокори зараз
На вітрі шумному стоять.
Шукають кращу мені долю
Та все шумлять, шумлять, шумлять…
30.07.2000 р.
***
Я подумки лечу у мить,
На білосніжнім полотні.
І мріяла про щось чарівне
Співаючи дзвінкі пісні.
Як з’єднуються кольори в узорах,
Що їх поєднує у них.
Що вишите на полотні цупкому:
Біль. Радість, горе, крик.
Жовтий колір, то розлука,
А червоний – то любов.
Чорний колір – жаль і мука
Хрестиком лягали знов.
Ці відтінки поєднались
В долі нашій назавжди.
Всі три різні й веселкові
На рушник білий лягли.
12.08.2000 р.
***
Так серце плакало й сміялось
І рвалось в неба височінь,
І закохана в пісні,
Чарівна неначе літо
У дитячім мирнім сні.
Так це – я, та ніжна фея,
Дотиком свого пера,
Намагаюсь звеселити,
Побажати всім добра.
Полечу у край квітучий,
Полечу в рясні жита,
З вітром в полі погуляю
І зустріну сонце я.
Постараюсь зазирнути
В душу, серце і думки,
Усе влучно відтворити
У римовані рядки.
Коли день не пишеш, другий,
Смуток серце покрива.
На основі цього в мене
І римуються слова.
Тож стараюся писати
В різну пору, в різні дні:
Прозу, вірші і легенди,
Радісні й сумні пісні.
04.09.2000 р.
***
Прийди до мене серед літа
І забери з душі зиму.
Де вже збулись найкращі мрії.
Там голос з вирію дзвенить,
Земля убралась в жовтий килим.
Так хочеться вернуть назад
Невпинне літо стоголосе,
Вечірні зорі в вишині,
Дівча в вінку біловолосе.
У росах і траві стежки
Та золоте проміння сонця,
Веселий гамір дітвори,
Що долинає крізь віконце.
Вже відцвітають теплі ранки
І зорі згасли в небесах
Завмерли ніби на світанку
І не освічують нам шлях.
В повітрі прохолодно й свіжо,
Мороз лягає на луги,
А незабаром їх накриють
Пухнасті і легкі сніги.
04.11.2000 р.
Мрія
Та мрія – далека,
Надія – не згасла.
Жевріє у серці,
Пірнало в глибину прозору,
Летіла птахом в далечінь.
А ти сказав, що подаруєш
Мені усе на цій землі
І будеш назавжди зі мною
У радості, а чи журбі.
Я подарую тобі квіти,
Їх ніжний запах і п’янкий,
Я подарую тобі літо,
Веселий сміх і дощ рясний.
Я подарую тобі ласку,
Кохання й ніжності весну.
Прийми від мене ці дарунки
Скажи, що разом назавжди
Ми проживемо літо й весну,
Розтопимо в душі сніги.
Барвінком стелиться стежина
І ми ступаємо по ній.
Два білих лебеді пухнастих
Двоє людей і двоє мрій.
27.11.2000 р.
Прийди до мене
У тихих сутінках мелодій,
Прийди до мене. Ніби квітень
Нагадуючи про весну.
Прилинь до мене вітром з моря,
Де чути плескіт хвиль стрімких.
Поклич мене у свою долю,
У райдужний, щасливий світ.
Заграй мені на дивострунах,
Веселку поклади до ніг,
Дощем рясним умий обличчя
І віднови у серці сміх.
Прийди до мене серед літа,
Буду чекать на тебе я,
Бо ти для мене весна й літо
Кирпата доленько моя.
19.01.2001 р.
Мрія
Ранкова пісня солов’я
Сміється у сні,
Купається в щасті
Вечірнього неба,
Виводячи дзвінко
Весняні пісні.
Здавалося щастя
Приходить назавжди
З’єднавши у ноти
Слова чарівні.
Здавалось кохання,
Як пташка у небі
Радіє приходу
Веселій весні.
І з нею у чомусь
Ми все-таки різні.
Вона всім дарує
Любов і красу,
А я назавжди
У душі своїй гідно
Печаль і докору
Крізь роки несу.
Та мрія далека
Назавжди погасла, у зламанім серці
Залишився жаль.
Надія зосталася
В серці крилата,
А спогад про щастя
Зник зовсім, як жаль.
13.03.2001 р.
У тихих сутінках мелодій
У вихорі найперших мрій.
Відчула я твій ніжний подих
Ти – рідна земле, краю мій.
Тут вишні зацвітають цвітом,
А трави пахнуть чебрецем,
Де пташка розмовляє з світом
Стрічаючись із місяцем.
Хлюпоче ніжно тиха річка
В воді купаючи зірки.
Край берега стоять зелені
Розкішні панночки-верби.
Умивши свої довгі коси,
Розчісують їх на вітру,
А заплітаючи зелені
Беруть за стрічки осоку.
Он стрибунець сюрчить у травах
І соловей співа в гаї,
Ромашка голову схилила
У жовті барви врожаїв.
У тихих сутінках мелодій,
У вихорі найперших мрій.
Побачила я світ природи,
Котрий для мене дорогий.
15.05.2002 р.
|