Світлана Костюк, вірші. 7.06.2013 р.
Таке життя
Диптих
Гарячим ім'ям твоїм
б'є листопад мені в душу...
На звинувачення не відповім...
На спогади - мушу...
Той, хто мрії мої украв,
досі чомусь не став безіменним...
Той, котрий іншу своєю назвав,
чого він хоче від мене?
Той, хто блага земні шукав,
хто сахався ілюзій дитячих...
Не безпорадну мене зустрів...
Плаче...
Як добре, що було це, і як жаль,
що мало бути більше, та не сталось...
Світлана Йовенко
Як добре те, що стрілись ми колись,
Що очі наші полум'ям палали,
Серця злітали птахами увись,
Німіли губи, кроки завмирали...
Що ще не все між нами відбулось,
Що пісня обірвалась на півслові...
Що я для тебе більш, ніж інший хтось,
Хоч вільні ми від нашої любові...
***
Замовкає печаль
у долонях холодного відчаю.
Тихо скрапує час
на вторований осінню шлях...
Я свій біль перейду
і явлюся на світ зовсім іншою,
Мов розгнузданий кінь -
без краплиночки страху в очах...
І без сліз каяття
пролечу над своєю орбітою,
Мов бурхлива ріка,
що закута була в берегах...
Моя чорна печаль
раптом стане на диво світлою,
Бо я вкотре збагну,
що насправді все в Божих руках...
|