Світлана Костюк, вірші. 31.05.2013 р.
Так судилося
(про долі тих, хто відпустив своє кохання)
Ти відчував? Я ангелом літала
Біля твоїх несходжених доріг.
Я все життя тебе оберігала,
Щоб ти щасливим з нею бути міг.
Ти розумів це? Як не розуміти.
Ти ж був для мене просто вільний птах,
І тільки я уміла так любити,
Щоб зорі сипати на твій життєвий шлях.
Щоб посилати райдуги із неба,
Світанки дарувати і пісні...
Можливо, що цього тобі й не треба,
Та так уже судилося мені...
***
Свічка пам'яті догорає
В чорнім мареві довгих ночей,
А в душі моїй оживає
Дивне сяйво твоїх очей.
Ми приречені на самотність,
Нам зустрітися не дано.
Підкрадається стиха осінь,
Сипле спогади у вікно.
|