Світлана Костюк, вірші. 24.05.2013 р.
***
Коли зав'яже душу осінь сива,
Я стиглим яблуком у сни твої прийду.
О, як зрадіє ніч! О, як позаздрить злива,
Як дзвінко я в твої долоні упаду
І в них засну - беззахисна й щаслива.
Вже потім, першим променем зігріта,
Рясним дощем до шибки притулюсь,
Як спрагло будеш ти краплинку кожну лити, і
Як ніжно я до вуст твоїх торкнусь!..
... Прокинувшись від сну, збагну... що треба жити...
І осені лукаво посміхнусь...
У розлуці
Поезія - то чорні сльози болю...
Марія Матіос
Зарясніє сльоза,
наче зірка з небесного саду.
Затремтить тишина,
як холодний забутий перон.
Я покличу тебе -
та лиш вітер прийде на розраду
І посадить мене
у чужий незігрітий вагон...
... Полечу навздогін...
Світлофор мені знов заморгає...
Спеленаю свій біль...
(Чуєш, серце, як потяг, двигтить).
Ти для мене такий,
що дорожчого вже не буває.
Я для тебе свіча...
Та свіча, що колись відгорить...
|