Світлана Костюк, вірші. 17.05.2013 р.
***
Запалали каштанові свічі
Рівно й тихо, немов на причасті...
Теплим сяйвом зело святиться,
Соловейко купається в щасті...
Я й сама починаю світитись,
Мов стеблинка, в любові зачата,
Мов зелена симфонія літа,
Мов воскреслі малі потерчата...
Знов живу сподіванням дива
У краси неземної в полоні.
Світе мій, я тобою щаслива,
Я - світлинка на Божій долоні.
***
Я свій сум перейду,
Загублю у вечірніх покосах...
Постинаю печаль,
Поскладаю снопи на межі...
Запалає зоря,
І загубиться місяць у косах,
І розвіється жаль,
Мов ілюзій тонких міражі...
Ти мене не втрачай...
Буде сонце, заковане в літо...
Теплий відблиск вогню
У замріяних наших очах...
Ще мелодія душ
Продзвенить над згорьованим світом
І запалить веселку -
Наш до щастя окреслений шлях...
Ти мене зрозумій...
У скаженому ритмі епохи
Ми - це пара «Інь-Янь»,
Ми - магнітні земні полюси...
Я не можу без мрій...
Світ же можна змінити... хоч трохи...
Ти - натхнення моє,
Провідник в задзеркалля краси...
|